Україна щороку, навіть під час повномасштабної війни, виробляє значно більше аграрної продукції, ніж потрібно для забезпечення внутрішнього споживання. Зокрема, зернових та олійних культур на Миколаївщині виробляють близько 3-4 відсотків від загальноукраїнського обсягу.
Що таке продовольча незалежність і чи можна вважати нашу державу такою, кореспондентам Суспільного розповіли науковці і практики.
Велике значення для продовольчої безпеки й незалежності має не лише внутрішній ринок, а й можливості для експорту продукції, каже директорка насіннєвого господарства Надія Іванова. Це дає заробити і продовжувати працювати аграріям та державі.
«Третина валютної виручки держави, навіть більше — це аграрна продукція. Ми ж розуміємо, що таке для держави валютна виручка? Все в цьому світі пов’язане: і бюджетні виплати, і сьогодні — фінансування військових, і таке інше», — каже Іванова.
На одному з полів Миколаївщини триває збирання врожаю. Суспільне Миколаїв/Федір Бондар
За словами директорки господарства, Україна є продовольчо незалежною і має можливість вирощувати широкий спектр сільськогосподарської продукції.
«Україна — вона різнобарвна і в нас різні агрокліматичні зони, різні ґрунти, різна кількість опадів, різні умови вирощування, різна сумарна кількість сонця, температур і таке інше. І в цьому є великий плюс, бо це різні агрокультури»
Частку посівів нішевих культур постійно збільшують, що дає більше прибутку при менших витратах на вирощування, але від традиційних зернових ніколи не відмовляться.
«Мабуть, генетичний код такий, бо це є хліб, і хліб ми маємо вирощувати, щоб за будь-яких обставин був хліб і до хліба. І хліб має бути на полях, має бути в сівозміні, і має бути для того, щоб бути впевненими, що країна буде нагодована», — каже Іванова.
Поле пшениці на Миколаївщині, липень 2025 року . Суспільне Миколаїв/Федір Бондар
Кожна країна прагне збільшувати обсяги власного виробництва та розширювати номенклатуру, але, згідно з правилами економіки, забезпечити себе на 100 відсотків своєю продукцією неможливо, каже кандидат економічних наук, керівник Миколаївського осередку «Спілки економістів України» Олексій Мірошниченко.
«Якщо ми демократично і відкрито створюємо конкурентну ринкову економіку, ми не можемо закрити кордони для імпорту: якщо імпорт буде більш дешевим, більш якісна продукція, більш смачна, ніж та, що буде вироблена в Україні, то вона все одно буде більш конкурентоспроможною навіть на внутрішньому ринку», — каже Мірошниченко.
Прикладом гіпертрофованої підтримки власного виробника економіст називає російську політику імпортозаміщення, коли держава свідомо відгороджується від навколишнього світу.
«Коли просто метою є не сприяння власному виробнику, а знищення чогось імпортного, тому що на цьому мають отримати якісь політичні або інші дивіденди. Це є показник неправильно працюючих економічних механізмів і неправильно працюючих державних, політичних механізмів».
Керівник Миколаївського осередку «Спілки економістів України» Олексій Мірошниченко. Суспільне Миколаїв/Федір Бондар
Що ж до частки продовольчої продукції в експорті з України, після початку повномасштабної війни вона зросла вдвічі й становила за підсумками 2025 року 56 відсотків — це понад 22 з половиною мільярди доларів США, говорить економіст. Причина в різкому падінні обсягів експорту іншої продукції — хімічної, металургійної тощо.
Докторка політичних наук, професорка кафедри політології Національного університету «Києво-Могилянська академія» Наталія Ніколаєнко називає продовольчу незалежність частиною суб’єктності держави.
«Зрозуміло, що коли ми сьогодні говоримо про продовольчу незалежність, ми маємо говорити про російсько-українську війну, про війну Росії проти українського народу в її екзистенційних вимірах», — говорить професорка політичних наук.
«І що стосується продовольства, і що стосується сільського виробника, агробізнесу — це все є ось таким великим конгломератом входить у завдання Російської Федерації зі знищення України, української держави, української нації і, звісно, українського виробника».
Професорка кафедри політології Національного університету «Києво-Могилянська академія» Наталія Ніколаєнко. Суспільне Миколаїв/Федір Бондар
Попри російську агресію Україна залишається продовольчо незалежною, вважає політологиня. Водночас, щоб міжнародна допомога, зокрема аграрному сектору, не загрожувала цій незалежності, потрібно передбачити відповідні механізми.
«Коли ми говоримо про цю допомогу, ми маємо на увазі, що просто так нам гроші ніхто давати не буде, і щось натомість будуть робити. Стосовно торгівлі українською землею, рейдерських захоплень або навіть законних захоплень, але використовуючи скрутне становище нашого агровиробника», — каже Ніколаєнко.
«Тут мають сказати своє слово українська політична система, українська правоохоронна система і українська політична еліта, яка має бути зацікавлена в тому, щоб саме отака стійкість і була».
Миколаївщина забезпечує 3-4 відсотки зернових і близько 7 відсотків соняшнику в загальнодержавному виробництві, говорить докторка сільськогосподарських наук, завідувачка кафедри рослинництва та садово-паркового господарства Миколаївського національного аграрного університету Антоніна Панфілова. Навіть в умовах війни Україна вирощує значно більше зернових і олійних культур, ніж потрібно для внутрішнього споживання.
«Так, наприклад, у 2024-му році було зібрано близько 54-х мільйонів тонн зернових культур, що перевищило потреби держави майже на 50 відсотків», — говорить Панфілова.
Збирання зернових культур у одному з господарств області. Миколаївщина, липень 2024 року. Суспільне Миколаїв/Федір Бондар
Водночас, каже науковиця, продовольча незалежність передбачає не здатність виробляти достатній обсяг певної продукції, а доступ населення до якісних, безпечних харчових продуктів, стабільність їхнього виробництва та доступну ціну. Наприклад, молочної й тваринницької продукції в Україні виробляється недостатньо.
«Тому правильніше говорити, що Україна є продовольчо самодостатньою державою за ключовими, стратегічними видами сільськогосподарської продукції», — каже науковиця.
«Втім, для повної продовольчої незалежності нашої держави, необхідно розвивати переробну промисловість, необхідно запроваджувати ресурсозберігаючі технології вирощування сільськогосподарських культур, ну і, звичайно, підвищувати стійкість аграрного виробництва до сучасних викликів, зокрема викликів війни і змін клімату».
