Цьогоріч Україна відзначає 35-ту річницю незалежності, проголошеної у 1991 році. Одним із ровесників української Незалежності є військовослужбовець та поет, колишній атомник із Південноукраїнська Олександр Кучеренко із псевдо Сашко Обрій.За 35 років життя Олександр устиг попрацювати з реакторним обладнанням і ядерним паливом на Південноукраїнській АЕС, а також узяти участь у боротьбі за перейменування рідного міста, видати декілька поетичних збірок та долучитися до лав ЗСУ.
Про роботу на АЕС, творчий шлях і становлення світогляду — Сашко Обрій розповів у інтерв’ю кореспондентам Суспільного.
«Мене звати Сашко Обрій. Я український поет і громадський діяч, а також атомник, музейник і дитячий аніматор. Я служу в лавах Збройних Сил України. Цьогоріч мені, як і сучасній Україні, виповнилося 35 років».
«Для людини, напевно, це середина життя, а для держави — це тільки початок. Так чи інакше різні віхи історії України протягом цих 35 років збігалися з моїми особистими подіями в житті», — розповів чоловік.
Сашко Обрій на схилі у Південноукраїнську. Суспільне Миколаїв/Юлія Філімон
Сашко народився у Південноукраїнську — місті-супутнику атомної станції. Саме тому батьки наполягали, аби його спеціальність була пов’язана з енергетикою. Так чоловік вступив до університету в Севастополі.
«У Криму я навчався з 2008 по 2013 рік на першому факультеті — «атомна енергетика». Я працював слюсарем з ремонту реакторного обладнання і транспортування ядерного палива. Це найбрудніша робота з точки зору радіації. А далі я перевівся в турбінний цех. По суті, я був очима і вухами турбінного цеху. Десь на другий рік роботи на атомній станції я зрозумів, що виконую якусь не свою роль», — пригадує чоловік.
Територія Південноукраїнської АЕС. Суспільне Миколаїв
Вже тоді Олександр визначився, що він — творча особистість і хоче розвиватися в цьому напрямі. Нині в його поетичному доробку понад півтори тисячі віршів. Він працює над шостою збіркою поезії та служить в ЗСУ.
«Я гвинтик якоїсь системи, але мені, від мого нутра, від моєї душі, не знаю, мені це не подобалося. Всередині якесь наростало дуже сильне незадоволення. На той момент я, в принципі, уже писав поезії, тобто вже багато років. І, можливо, мені хотілося проявити це більше як свої таланти».
«Ми, покоління, що всюди відзначилось першим.
Першим народжене вже в незалежній державі,
першим пройшло ЗНО, першим вивчило мову,
першим під кулі в мороз, на Майдані дрижало,
першим уздріло країну, народжену знову.
Першим по тому відчуло війну і досаду,
в розквіт чуми стріло кризу середнього віку.
Просто, коли зустрічаєш четвертий десяток,
вперше віч-на-віч дорослим стаєш чоловіком».
Сашко Обрій у полі соняхів неподалік Південноукраїнської АЕС. Суспільне Миколаїв/Юлія Філімон
До розвитку творчості підштовхували і близькі люди Сашка. Так виникла ідея про першу поетичну збірку.
«Світ мене ніби випихав у цю царину. Потім познайомився з першою дівчиною — вона мені подарувала збірку Симоненка. Я її прочитав, надихнувся, присвятив вірш, включив до майбутньої збірки, потім дали премію Симоненка. Тобто воно одне за одним якось тягнулося», — каже поет.
Поетичні збірки митця. Суспільне Миколаїв/Юлія Філімон
Першим чинником, який почав формування його світогляду, каже Сашко, стала Революція гідності.
«Ухвалив чітке рішення повністю відкинути, не читати російське, не писати російською, не слухати російське. Я видалив всі російськомовні вірші, хоча їх не так багато було, десь до 70 штук російськомовних із нині 1500, десь приблизно, україномовних».
У жовтні 2024 року чоловік долучився до лав Збройних Сил України.
«Я не був добровольцем, але я і не став проти цього процесу. Це відповідальність чоловіків в цій країні, тому прийшов мій час, і я пішов. Те, що нам життя дає такі випробування, дійсно дає нам можливість для того, щоб рости над собою», — каже чоловік.
«Я застав ніби як різні періоди: і коли українське все було не настільки важливе, і коли це стало важливішим з початком Революції гідності, з початком АТО, тобто на Донбасі. Я це теж все застав, і це теж на мене вплинуло, повпливало на становлення моєї ідентичності, мого світогляду».
Олександр Кучеренко (Сашко Обрій) під час перебування на фронті. Сашко Обрій/Facebook
Олександр каже, що українцям справді є чим пишатися. Шкодує лише, що помічати і цінувати це люди почали не одразу.
«У нас, напевно, найбільше свободи для розвитку особистості порівняно з іншими країнами. Культура, тобто пісенна спадщина, дуже давня, історія дуже давня. Наскільки ми пристосовані до виживання, це теж може вражати. Які б не траплялися події, я не знаю — інші б народи вже розбіглися чи всі повісилися. А ми от на п’ятий рік повномасштабки: на нас напала найбільша держава в світі, за площею принаймні і за ядерним потенціалом зокрема, а ми от собі тут стоїмо і балакаємо досі, і живемо, і розвиваємося, і народжуємо дітей», — вважає чоловік.
«У нас є багато суперздібностей, які ми просто збоку себе не бачимо. Як гурт Kozak System співає — «ми люди — титани»».
