З початком повномасштабної війни лікарка-неврологиня з Рівного вирішила вступити до ЗСУ. Як бойова медикиня підрозділу зрозуміла, може робити більше. Опанувала FPV-дрони, була інструкторкою, а нині — другий пілот розрахунку дронів-перехоплювачів 38-го зенітного ракетного полку із псевдо Фрактал нищить російські «шахеди» на Херсонщині.
Про свій шлях військовослужбовиця розповіла в інтервʼю Суспільному.
29-річна Фрактал родом із Рівного. У цивільному житті вона працювала лікаркою-неврологинею. До війська долучилася у 2022 році, спочатку служила бойовою медикинею, а згодом опанувала FPV-дрони.
За словами військовослужбовиці, на початку повномасштабного вторгнення вона хотіла приєднатися до війська, однак повернулася на цивільну роботу після дзвінка від колег. До підрозділу долучилася через кілька місяців.
«Я хотіла долучитися і навіть їхала вже в розподільчий центр. Мені зателефонували з роботи, сказали: «Ти ще не в курсі, що війна, приходь сюди». Я кажу: «Ну добре, хлопці, я до вас, мабуть, пізніше». А пізніше вийшло аж через пару місяців».
Працювати з FPV-дронами вона вирішила після того, як побачила можливість ефективніше застосувати свої навички.
«Прийшла як бойовий медик. Я побачила, що користь я, в принципі, приношу, але можна трошечки більш ефективно використовувати свій мозок і подумала, що пора зайнятися FPV. На той момент це була тільки сфера, яка починалася, мені це було прям дуже цікаво досліджувати», — каже військовослужбовиця.
Згодом вона навчилася керувати FPV та допомагала розвивати цей напрям у підрозділі.
Військовослужбовиця 38-го зенітного ракетного полку на Херсонщині. Суспільне Миколаїв/Юлія ФілімонВід медика до операторки FPV
— Було взагалі бажання і ціль саме медиком служити?
— Ну, власне, так. Я, коли йшла сюди, по-перше, не думала, що це більш, так би мовити, тиловий підрозділ чи якось так. Я уявляла собі в голові зовсім не те, що тут насправді відбувається. Думала, що я там проживу, ну, тижня два і встигну за цей час, може, когось врятувати. На тому все — це вся була моя мотивація. Те, що це буде довше і що, можливо, я буду приносити користь в якомусь іншому домені, навіть на думку не спадало.
— Тобто, попри те, що ви розуміли, що тут можна якось, ну, типу, вкоротити собі віку дуже швидко, у вас була ціль врятувати комусь життя навіть ціною власного?
— Ну, я хотіла, звичайно, власне, зберегти. От я досі сиджу і говорю: просто, ну, якби я мала ті знання, вміння і навички, які були потрібні тут. І, ну, я подумала: ну, це якби не чесно. Люди в цивільному житті мають можливість звернутися до лікарів і так далі, а тут не вистачає бойових медиків, тому що їх не вистачає і досі.
— Поки медиком були, з чим працювати доводилося, крім там нежитю і чогось такого? Якісь бойові травми?
— Слава Богу, прямо бойових дуже складних не було. Один раз було, що в нас прилетів «Ланцет». Ну, слава Богу, взагалі без людських травм. Там один хлопець, коли зістрибував із БМ-ки, то просто підвернув ногу, але на тому все.
А так, більшість — це хронічні або неліковані хвороби. Одного разу в хлопця стався інсульт. Ну, якби це чисто моя патологія, тому що я ж невролог. І тоді я подумала: «О, так, заради цього одного життя, в принципі, варто було це все робити».
— Але менше з тим, ви все ж таки вирішили для себе, що хочете займатися FPV?
— Так, тому що конкретно тут бойовому медику не обов’язково мати аж стільки вмінь і навичок, а FPV — це трошечки тема складніша. І, ну, мені просто подобається, коли воно там трошки складне. У плані з технічної частини це, ну, прям було капець як конструктор LEGO, я не знаю. Прикольна штука: там різні деталі, все до одного — і це вже дрон, і він летить, і він щось уражає. Це прикольно.
Лікарка-неврологиня з Рівного, яка після початку повномасштабної війни вступила до ЗСУ, нині служить у підрозділі дронів-перехоплювачів. Суспільне Миколаїв/Юлія ФілімонНавчання й шлях до інструкторства
— А як у підрозділі відреагували?
— Тут дуже дивна вийшла історія, насправді. Я хотіла поїхати за програмою від Victory Drones. Там була для жінок спеціальна програма для FPV-шниць. І, власне, я поїхала. Після того, як я приїхала, мені сказали: «Як це так? Ти бойовий медик. Куди ти поїхала? У нас ніколи в житті не буде FPV». Минуло пів року — і в нас з’явилося FPV.
— А тут уже, і скіли є для цього?
— Ну, так.
— І як цей процес відбувся? Чи важко було перейти?
— Ну, в плані технічному мені, знову ж таки, було нескладно. У плані практичному навчитися безпосередньо літати — мені це було набагато важче, ніж багатьом з іншим людям.
— А як швидко почало вдаватися?
— Ну, це важко сказати. Власне, я якось закінчила цей FPV-курс і навіть з хорошими оцінками. Мені присвоїли ВОСКатегорія військового обліку, яка визначає військовослужбовцям та військовозобов’язаним військову спеціальність та належність до виду (роду) військ (сил).. Потім я приїхала, і мене ненадовго поставили інструкторкою з FPV. Я теж навчала людей, але на звичайному FPV, не перехоплювачі.
Ну, в принципі, в якийсь момент під час інструкторства я зрозуміла, що те, що давалося мені важко, зараз грає на руку. Тому що я можу пояснити кожну деталь — як людям досягти того, якщо в них щось не вдається.
— Це який рік, виходить, коли ви вже почали з ними працювати?
— Здається, середина 2024-го.
Як Фрактал стала частиною взводу перехоплювачів
— Вже в той період, коли вам дозволили займатися FPV, вас доєднали до підрозділу чи ви самі його обирали? Як це відбулося?
— Я прийшла з цього самого підрозділу, просто з іншого дивізіону. У нас спочатку був зведений підрозділ. Тобто взяли людей, які були зацікавлені в цій темі, ще не знаючи, в якому форматі все це буде. Сформували екіпажі, подивилися, як воно працює, і через певний час вирішили, що це буде вже зовсім інший дивізіон, зовсім інша система. Тоді почали додатково набирати людей: охочих з інших дивізіонів, а також людей взагалі ззовні.
— Як ваша команда, ваш розрахунок відреагували на те, що з ними працюватиме дівчина?
— Ну, взагалі за цей час я змінила дуже багато розрахунків, тому що мене не поставили на посаду пілота, хоча я дуже хотіла. Натомість поставили на посаду головного сержанта взводу перехоплювачів. Відповідно, у цьому взводі мене час від часу перекидали з одного розрахунку в інший: десь допомогти, когось трошки підучити, щось підказати в технічному плані тощо.
У принципі, якогось упередженого ставлення я взагалі не зустрічала. Було навпаки: «О, прикольно, ти це можеш? А покажи оце. А навчи оце. А давай ми прошиємо це. А давай ще щось зробимо». Це прикольно.
Як сказати, є люди, які кажуть: «Ой, ти дівчинка, давай я тобі щось понесу». Але, справді, якщо ти кажеш, що можеш це зробити, то більшість сприймає це нормально. Не знаю, як по всій армії, але конкретно моє оточення мені в цьому плані подобається.
Другий пілот розрахунку дронів-перехоплювачів Фрактал. Суспільне Миколаїв/Юлія ФілімонЯк відбуваються чергування під час атак
— Я так розумію, що ви зараз із нічного чи з добового чергування?
— У нас добове чергування. Тобто вночі ми чергуємо постійно. Якщо вдень, то нас зазвичай попереджають, що, наприклад, були пуски «шахедів», і вони прибудуть до нас орієнтовно тоді-то. Ми готуємося і, якщо вони потрапляють у нашу зону, вилітаємо та відпрацьовуємо.
Останні два тижні, буквально до вчорашнього дня, майже нічого не було. Якщо щось і було, то все минало повз нас. Ми вже дивилися й думали: «Ну залети нарешті сюди. Ну хочеться ж. Ну хочеться збити, ну капець».
І не було нічого. А перед цим, за ці два тижні, було таке, що цілий день, наприклад, росіяни запускали по одному чи по два «шахеди». От ти відпрацював, уже склався, готуєшся морально трохи відпочити, а заходять нові цілі. І знову, і знову. Це було трохи виснажливо.
— Чим ви зараз займаєтеся безпосередньо тут, на своєму напрямку?
— Це мінус «шахеди», мінус «Ланцети». Ну і, власне, все, що потрапляє в камеру, коли ми летимо. Так, це швидкісні перехоплювачі, тому їх не зовсім доцільно витрачати на щось інше. Якщо порівнювати зі звичайними дронами, то є певна різниця у співвідношенні ціни.
— Наскільки важко працювати, коли вони летять роями?
— От конкретно в нас вони роями майже не летять. Зазвичай, коли вони все-таки рухаються однією траєкторією, по кілька «шахедів» одночасно, то конкретно для нас це навіть легше. Тому що ти вилетів, якийсь екіпаж відпрацював по одному «шахеду», у тебе завжди є другий, в іншого екіпажу є третій. І, ну, в більшості випадків працювати по рою набагато легше, ніж коли вони летять по одному чи по два.
Командна робота
— Що найголовніше в цій роботі? Це все ж таки командна робота?
— Так, це обов’язково командна робота. Жоден пілот чи другий номер сам по собі нічого не означає. Навіть якщо ми говоримо про екіпаж, то, крім самого екіпажу, є ще забезпечення цього екіпажа.
У нас був період, коли вдень ми вилітали нічними бортами, тому що не вистачало денних. Так, нам їх підвезли, але якби не підвезли, то вони б просто закінчилися. І, попри те що ми могли б працювати, ми б не працювали. Це обов’язково командна робота.
Пілот відповідає за те, щоб знайти ціль, нормально посадити борт, долетіти до цілі, а якщо потрібно, то повернутися назад, якщо ціль не знайшли або її вже хтось уразив. Другий номер відповідає за доведення, за поворот антени. Власне, він готує боєприпаси, готує дрони, перевіряє все це, заряджає батареї.
У нас ще є водій. Його основне завдання зараз — привезти все необхідне для роботи: дрони, їжу й інше забезпечення.
— Що ви відчуваєте, коли вдається вразити ціль?
— Важко сказати. Це от із самого початку, коли були збиття. Ну, прям це був такий адреналін, а якщо ще ти і пілот, то ще й руки трусяться. Ну, прям реально дуже багато адреналіну було.
Зараз це, скоріше, вже більше схоже на рутину. Просто радісно, що ви це зробили як команда. Ми там даємо одне одному «п’ять», умовно кажучи. Ну, на цьому все, в принципі. Не можу сказати, що зараз це викликає якісь дуже піднесені емоції. Просто приємно, що ти зробив свою роботу. Це прикольно.
Військовослужбовці підрозділу FPV-перехоплювачів під час служби. Суспільне Миколаїв/Юлія ФілімонПідтримка рідних і друзів
— Як ваше оточення відреагувало на ваше рішення взагалі вступити на службу?
— Ну, мої батьки спочатку були дуже проти. Ну, прям дуже. Вони казали: «Ти просто не знаєш, куди йдеш. Як ти могла» і все таке. Але пройшло декілька місяців, і вони почали мене підтримувати.
А мої друзі з цивільного життя підтримували мене від самого початку, і я дуже їм за це вдячна. Тому що, якби не вони, мабуть, мені було б дуже складно. Вони підтримували моє рішення не лише словами чи морально. Іноді надсилали потрібні речі, організовували збори для мого підрозділу.
Тож я відчуваю дуже сильну підтримку саме з цивільного боку. Тут мені гріх на щось скаржитися.
«Мотивація має бути всередині»
— А як, на вашу думку, можна мотивувати більше людей вступати до Збройних сил?
— Складно сказати. Мені чомусь здається, що того, хто сам не вмотивований зсередини, будь-яка зовнішня мотивація буде, ну, байдужа. Тому що якщо говорити про те, що, як дехто каже: «О, ти там заробляєш 100 тисяч», то це не так. Узагалі не так. Це по-перше.
По-друге, навіть коли в тебе є якісь премії, ти витрачаєш більшу їх частину на те, щоб забезпечити підрозділ. І якщо ти для себе не вирішив: «Так, я хочу це зробити, я хочу внести свою частку, хочу віддати частину свого життя і здоров’я заради того, щоб Україну перестали, як мінімум, обстрілювати чи бомбити», то не знаю. Я навіть не кажу про перемогу, тому що це дуже далека перспектива. Але якщо ти хочеш бодай трохи зупинити те, що зараз відбувається, якщо відчуваєш це всередині, то йдеш і щось робиш.
Хто не може робити цього в армії, той волонтерить. У мене багато друзів-волонтерів і досі. Тому сказати, що достатньо підняти зарплату і всі підуть, не можна. Та ні. Хто при здоровому глузді буде міняти життя і здоров’я на службу з невідомим терміном? І, власне, до тієї зарплати ще треба дожити.
Мені тут пощастило: я в нормальному підрозділі. Але є підрозділи, які штурмують чи не щодня або принаймні дуже часто. І говорити про те, що людей туди можна якось мотивувати чимось іншим, окрім внутрішньої мотивації, я, чесно кажучи, не знаю як.
— А де ви для себе знаходите мотивацію?
— Це навіть не зовсім мотивація. Коли ти працюєш із певними людьми, то хочеш робити все можливе, щоб їх банально не вбило. І таких людей з кожним роком стає все більше й більше. Ти все менше й менше хочеш, щоб вони гинули. Але, на жаль, вони гинуть. І якщо ти не будеш цього робити, то хто тоді буде?
Військовослужбовиця із псевдо Фрактал. Суспільне Миколаїв/Юлія Філімон«Я зрозуміла, що можу більше, ніж думала»
— Чи змінила особисто вас війна?
— Не знаю, як на це правильно відповісти, тому що для такого порівняння мала б існувати моя умовна «стерильна» версія, яка ніколи не пішла у військо. А такої версії немає, тож і порівнювати ні з чим. Тому я не знаю: можливо, це просто вік, а можливо, вплив війни.
Але, в принципі, я зрозуміла, що можу значно більше, ніж сама про себе думала. І це стало особливо помітно саме тут, тому що умови тут дуже часто не обираєш. Зараз, наприклад, це досить комфортне місце. Але були моменти, коли ми жили в посадках, коли не вистачало води, коли стояла неймовірна спека або коли тебе банально заїдали комарі, а в тебе навіть не було спрею, щоб обробитися. І тоді розумієш: це ще один урок терпіння.
Навряд чи змінила лише війна. Скоріше, змінив увесь досвід, який я тут отримала. І це не тільки важкий чи воєнний досвід. Це ще й досвід спілкування з людьми, взаємодії з абсолютно різними верствами населення. Я й раніше, як лікар, працювала з дуже різними людьми, але тут ця різноманітність проявляється ще більше. І, власне, мені це подобається. Мені здається, що це змінило мене трохи на краще. Сподіваюся.
— Тобто, якби можна було повернути час назад, ваше рішення не змінилося б?
— Не змінилося б.
Читати ще Оборона Миколаєва, Марченко, перші бої за Херсон. Інтервʼю командира підрозділу БпЛА спецпризначення «Болгаричі»
