У Богданівці Вознесенського району на Миколаївщині до масових розстрілів не було єврейського населення. Під час Другої світової війни окупаційна влада зігнала сюди десятки тисяч євреїв. Дорогою смерті вони долали пішки понад 100 кілометрів. Поблизу села вбили більш ніж 55 тисяч людей.
Про історію трагедії, умови утримання людей, розстріли та порятунок єврейської дитини Суспільному розповіла вчителька історії Богданівського ліцею Людмила Поспєлова.
Дорога смерті до Богданівки
До масових розстрілів у Богданівці не було єврейського населення. У грудні 1941 року окупаційна влада зігнала сюди десятки тисяч євреїв з Одеської, Вінницької областей та Молдови. Спочатку людей потягами доправляли до Березівки на Одещині, а звідти вони мусили йти пішки понад 100 кілометрів.
Архівне зображення масових розстрілів єврейського населення в роки Другої світової війни, представлене в експозиції, присвяченій Голокосту. Суспільне Миколаїв/Юлія Голокоз
За словами Людмили Поспєлової, розстріли тривали до 25 грудня 1941 року. Перерва мала бути лише на Різдво, втім розстріли продовжувалися.
«Люди йшли, так, як їм сказали: «Беріть саме цінне, саме необхідне. Ми вас просто-напросто переселимо». Ішли вони, оця дорога для євреїв була дорогою смерті. Зараз ми її називаємо дорогою пам’яті», — розповідає вчителька історії.
Представники комісії та місцеві жителі біля місця масового поховання жертв нацистських розстрілів. Фото надане Михайлом Гольденбергом
Тих, хто не міг продовжувати шлях, убивали на місці, додає Людмила Поспєлова.
Як відбувалися масові розстріли
За дослідженнями Людмили Поспєлової, перед убивствами євреїв утримували на території радгоспу — у свинарниках і корівниках. В одному приміщенні, розрахованому на 200 свиней, перебували близько двох тисяч людей. Вижити вдалося лише 120 євреям. Умови були антисанітарними.
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google 
«Було надзвичайно тісно: ні води, ні їжі — ніде нічого не було», — каже Людмила Поспєлова.
Архівна фотографія останків євреїв, убитих під час нацистської окупації. Знімок використовується як історичне свідчення злочинів, скоєних у Богданівці в роки Другої світової війни. Державний архів
Людей вели до місця розстрілу групами по 10–20 осіб. Перед убивством їх змушували роздягатися. Біля яру встановили великі бочки, куди складали одяг і коштовності вбитих, розповідає вчителька.
За її словами, не щадили ні дітей, ні літніх людей.
«Хто ще поранений падав, спускалися, добивали їх прикладами. Особливим таким було, коли у матері виривали з рук дитину. Один із вбивць підкидав, а другий — поцілював. Це було страшне, звичайно, видовище».
Зворотний бік архівної світлини з написом: «Останки мирних радянських громадян, замучених румуно-німецькими окупантами в с. Богданівка (з жовтня 1941 р. по січень 1944 р.)». Державний архів
Після цього вцілілих в’язнів під наглядом змушували спалювати тіла загиблих. Місцеві жителі згадували, що дим і нудотний запах довго залишалися над місцем трагедії, розповідає Людмила Поспєлова.
Окупант перевіряє, чи залишилися живі серед людей після масового розстрілу. З архіву вчительки історії Богданівського ліцею Людмили ПоспєловоїЯк місцеві жителі врятували єврейську дитину
Попри небезпеку, були люди, які ризикували власним життям, щоб урятувати євреїв. Однією з таких родин були Петро і Христя із села Виноградний Сад поблизу Богданівки. Вони переховували єврейську дівчинку Лізу. У 2003 році подружжя визнали Праведниками народів світу, розповідає Людмила Поспєлова.
Архівна світлина дітей за колючим дротом у нацистському гетто. Фото використовується в музейній експозиції як нагадування про переслідування єврейського населення під час Голокосту. Суспільне Миколаїв/Юлія Голокоз
За її словами, жінка, яка йшла в колоні євреїв, викинула звідти дитину, сподіваючись урятувати її від загибелі. Дівчинку підібрали Петро і Христя та забрали до себе.
«Дівчинка маленька була, вона навіть говорити не вміла — це їх порятувало. Заховали її в себе, тримали. А оскільки поліцаї дізналися, дівчинку цю забрали: що вони не просили, то не віддавали», — розповідає вчителька.
Архівна фотографія дитячих останків, виявлених під час розслідування злочинів нацистської окупації в Богданівці після закінчення Другої світової війни. З архіву вчительки історії Богданівського ліцею Людмили Поспєлової
Тоді Петро взяв із собою самогонку та смаженого півня, щоб домовитися з поліцаями. Чоловік пішов по дівчинку вдень, а повернувся пізно вночі. Христя весь цей час чекала на нього, хвилюючись за обох, розповідає вчителька.
Зрештою Лізу вдалося повернути, тому дівчинка зростала у родині, яка врятувала їй життя.
Зруйнована будівля свинарника в Богданівці, де під час окупації утримували єврейське населення перед масовими розстрілами. З архіву вчительки історії Богданівського ліцею Людмили ПоспєловоїЄврейська круча — місце пам’яті
Місце масових розстрілів поблизу Богданівки називають Єврейською кручею, розповідає Людмила Поспєлова.
Меморіал жертвам Голокосту на місці Єврейсьої кручі поблизу села Богданівка Миколаївської області. Суспільне Миколаїв/Богдана Будулуца
Вона говорить, що людей убивали лише через їхнє єврейське походження. Нацистська ідеологія визначала євреїв та інші групи людей як тих, кого потрібно знищити.
«Оці сліди — це як нагадування, що вбивали від старого до малого. Їхні сліди, якби відтиски, лишилися як нагадування, що це їх був останній шлях», — каже вчителька.
Відбитки дитячих і дорослих ніг на меморіальній доріжці на місці Єврейської кручі поблизу Богданівки. Суспільне Миколаїв/Богдана Будулуца
На місці пам’яті про Богданівську трагедію висадили 120 дерев — на згадку про тих євреїв, яким вдалося врятуватися, розповіла Людмила Поспєлова.
