Житель Первомайська, що на Миколаївщині, Іван Темчук на позивний Тім понад пів року без заміни виконував бойові завдання на Запорізькому напрямку в складі 118-ї окремої механізованої бригади. Нині, після поранення, він перебуває на реабілітації.
Про службу на передовій, поранення та відновлення військовий розповів кореспондентам Суспільного.
Іван Темчук народився та закінчив школу на Рівненщині. Строкову службу проходив у військово-морських силах України в Одесі. Після завершення служби одружився, переїхав до Первомайська, де працював будівельником.
За словами Тіма, незважаючи на те, що в нього друга група інвалідності ще зі строкової служби, він знову потрапив до війська у вересні 2025 року.
"Після вишколів в учбовому центрі була підготовка з інструкторами вже в бригаді на Запоріжжі. Інструктори в нас були грамотні, з досвідом, навчили всьому, що допомогло там, за нулями", — говорить чоловік.
Військовослужбовець Іван Темчук. З особистого архіву Івана
Після навчання він із грудня виконував бойові завдання на позиціях поблизу Малої Токмачки на Запорізькому напрямку. Разом із побратимами військовий перебував там близько шести місяців без ротації.
Разом з Іваном на позиції перебував Олександр — учитель історії з Вінниччини. За словами військового, чоловікові було 58 років.
"Був міцної статури, але з купою хвороб. Одного разу "крєпко" обстріляли нашу хатинку, ще й налетіли дрони. Почав горіти диван, за яким ми ховалися", — розповідає чоловік.
"Олександр скинув свій бронежилет і кинув на полум'я. Почалося сильне задимлення від штучної матерії. Нас дрон не бачив, а поцілив в Олександра."
Іван говорить, що на позиціях доводилося постійно бути уважним, копати глибокі укриття та стежити за тим, що лежить під ногами.
"Бо всякого залізяччя вибухонебезпечного під ногами повно, наприклад міна протитанкова вибухає при навантаженні 130 кілограмів, а коли вона іржава, то може вибухнути й від 30 кілограмів ваги", — каже Тім.
Військові в укритті на позиції. З особистого архіву Івана
Зі слів чоловіка, на фронті траплялися й моменти, які самі військові називають дивом: їх з побратимом на позивний Субота декілька разів засипало землею, та вони викопували один одного.
"А в хату розбиту ми заскочили сховатися від дрона, бо там голий степ і ніяких лісосмуг, навпроти Гуляй Поле. Там на стіні висіла іконка в рушникові, то він нас впав, а ще зверху тюль нас накрила, то отак нас Бог врятував".
"Хоча контузій і поранень вистачає. Добре, що аптечки у нас відмінні: там є все для тампонади, бандажу, зупинки кровотечі", — розповідає Іван.
Тім зі свої побратимом Суботою. З особистого архіву Івана
Також Іван згадує собак, які прибивалися до українських позицій.
"Собак було три команди по дві-три, вони в певний час бігли з різних сторін в бік позицій росіян, а поверталися із закривавленими мордами і лише водичку попивали".
Військовий каже, що води не вистачало навіть їм самим, однак він збирав дощову воду в різні ємності та ділився нею із собаками.
"Або ще сніг топили, бо ми ж зайшли на позицію на початку грудня 2025 року, а вийшли в кінці травня 2026 року. Є невеличке відео, як нас командир виводить з позицій, шкода лиш Василь Лев, який виходив з нами із суміжної позиції, нещодавно загинув" — пригадує Іван.
Нині Тім та його побратим Субота перебувають на реабілітації.
