У селі Калинівка на Миколаївщині в останню путь провели військовослужбовця 210 окремого штурмового полку Миколу Добрянського. Захисник 18 місяців вважався зниклим безвісти на Курському напрямку. У липні рідні отримали підтвердження за результатами ДНК-експертизи та змогли поховати воїна.
Про церемонію прощання повідомили кореспонденти Суспільного, які побували на місці.
Прощання із захисником розпочалося біля будівлі Миколаївського обласного бюро судово-медичної експертизи. О 10:30 жалобна колона вирушила вулицями Миколаєва до села Калинівка.
Під час руху колони водії сигналили, а перехожі ставали навколішки та схиляли голови, віддаючи останню шану військовому.
Жалобна колона з тілом військовослужбовця Миколи Добрянського прямує вулицями Миколаєва. Суспільне Миколаїв/Олександр Гордієнко
Близько 12:00 процесія прибула до Калинівки. Односельці зустріли Миколу Добрянського живим коридором.
Микола Добрянський народився у 1990 році. Від початку повномасштабного вторгнення став на захист України. Спочатку служив у місцевій самообороні, згодом — у складі 123 окремої бригади територіальної оборони, а пізніше приєднався до 210 окремого штурмового полку.
Односельці, побратими та рідні несуть пам’ятний хрест і прапори, проводжаючи Миколу Добрянського в останню путь. Суспільне Миколаїв/Олександр Гордієнко
30 січня 2025 року родина отримала сповіщення про те, що військовий зник безвісти під час виконання бойового завдання на Курському напрямку. Лише у липні 2026 року після ДНК-експертизи його загибель підтвердили.
Пам’ятний хрест. Суспільне Миколаїв/Олександр Гордієнко
Перед похованням домовину із тілом воїна пронесли навколо рідної оселі, після чого процесія вирушила до храму, де відбулося заупокійне богослужіння. Прощальні слова пролунали також на Алеї Слави. На кладовищі військовослужбовцю віддали останні військові почесті — почесна варта здійснила залп, а рідним передали прапор його підрозділу.
Під час поховальної церемонії капелан передає рідним прапор. Суспільне Миколаїв/Олександр Гордієнко
Капелан 210 окремого штурмового полку отець Ігор говорить, що повернення тіла захисника додому після тривалого часу невідомості є важливим для родини.
"Це на даний час є великою розкішшю, коли людина з безвісти зниклих отримує тіло воїна додому. Хоч буває далека дорога іноді воїна додому. Іноді роками. Але це є все рівно втіха для родини. Молитовна втіха. Люди мають куди прийти на могилку до воїна. Мають за кого помолитися. Як за спочилого воїна", — сказав капелан.
Капелан 210 окремого штурмового полку отець Ігор. Суспільне Миколаїв/Олександр Гордієнко
Тітка загиблого Вікторія згадує Миколу як доброзичливу людину, яка завжди була готова допомогти близьким.
"Щоб не трапилось, він завжди був поруч з нами. І в радості і в горі. Що б не було, він завжди був з нами. Нам дуже його буде бракувати", — говорить жінка.
Тітка загиблого Вікторія . Суспільне Миколаїв/Олександр Гордієнко
У Миколи Добрянського залишилися дружина, донька, батьки, сестра та брат.
