Після важкого поранення ветеран Михайло Фатєєв почав малювати, майстриня Віра Жевнер повернулася до активного життя після інсульту, а викладачка Ілона Єфімова організовує мистецькі заняття для дітей з інвалідністю. У Миколаєві мистецтво допомагає людям відновлюватися, розвивати навички та знаходити підтримку.Як творчість впливає на реабілітацію та допомагає людям знаходити нові можливості, троє миколаївців розповідають у спецпроєкті «Без бар’єрів».Мистецтво під час реабілітації після поранення
Ветеран російсько-української війни Михайло Фатєєв у серпні 2024 року отримав важке поранення під час операції ЗСУ на Курщині. Куля пошкодила хребет, через що чоловік тимчасово втратив здатність ходити. Після поранення він проходив тривалу реабілітацію.
«Коли я прокинувся 24-го, от в обід мене поранило, ввечері я прокидаюся в госпіталі. Пів тіла я не відчуваю. Я ще не розумію, чи буду я ходити чи ні, але у вас от таких думок уже в голові немає. …Ви прокинулися, одразу ваш мозок все зрозумів: «Я живий, це головне». А все інше — це вже новий етап життя. І нові виклики для цього життя. І нові можливості цього життя.
Ветеран російсько-української війни Михайло Фатєєв Миколаївська ОВА
За словами чоловіка, зараз працюють волонтерські центри та організовують заходи, які допомагають людям адаптуватися до змін після травм.
«І людина, якщо бажає, то вона знайде підтримку. Треба просто бути відкритим до цього», — говорить Михайло.
«Люди, пройшовши через пекло війни і вийшовши звідси травмованими, травмованими як зовні, так і всередині, все-таки шукають людей, котрі будуть їх більше розуміти без жалю. Без такого ставлення трагічного. Для мене стакан завжди наполовину повний, ніж пустий. Треба все-таки з якимось оптимізмом дивитися, якось приймати себе».
Михайло з ветеранами під час читання авторської п'єси «Сам на сам» . З особистого архіву Михайла Фатєєва
Під час реабілітації в центрі «Анброкен» Михайло почав малювати.
«Я написав картину на даний момент часу велику — це 180 на 110 сантиметрів. І зараз у гаражі продовжую поступово. Тому що не вистачає на все часу. Але тим те менш, продовжую творити, малювати. Для мене це такий акт творчості, коли можна створити новий світ, де немає ніякого обмеження, що має бути і як має бути», — розповідає чоловік.
«Є білий холст, і на ньому я можу все. І це просто надзвичайна якась фантастична річ, це дійсно твоя гра і твої правила. І ти сам обираєш, як все буде. Я за те, щоб людина була творцем свого життя».
Ветерани після виступу . З особистого архіву Михайла Фатєєва
Окрім малювання, Михайло спробував себе в драматургії. Він написав авторську п’єсу «Сам на сам». Акторами у постановці стали важкопоранені військові.
«Я попросив ветеранів, своїх побратимів, з котрими познайомився там у центрі, і ми зробили читання п’єси «Сам на сам». Це про реабілітацію, про вдячність, про поранення, про реабілітаційний центр, тому що коли я туди потрапив, мене дуже надихнула вся їхня робота і ставлення взагалі до людей, наскільки вони бажають тобі допомогти повернутися, знайти може якісь нові сенси, бути тією підтримкою не просто словами, а саме ділом», — каже чоловік.
«Я дуже вдячний. Це мені допомагало краще почуватися. От у нас сьогодні виступ і завтра приходжу в зал. Я більше роблю в плані фізичному, тому що в мене гарний настрій. І воно тебе якось надихає, і не дає тобі засумувати».
Михайло Фатєєв продовжує займатися творчістю та залучати до неї інших ветеранів. Він вважає, що мистецтво допомагає відновлюватися після поранень, знаходити нові заняття та підтримувати зв’язок з іншими людьми.
«Це такий дуже гарний спосіб, щоб перезавантажитися, розслабитися, сповільнитися, відкласти гаджети і взагалі якісь електронні пристрої вбік. Коли я лежав у лікарні, там взагалі є таке гарне місце, як творча майстерня на мінус першому поверсі. І туди можна було спуститися на операційному ліфті і там щось робити, це такий був куточок, як вхід в Нарнію. Інший зовсім світ. Це світ мистецтва. Люди до нього тягнуться — цим людям, як правило, є що розказати. Вони можуть щось зробити, чимось з тобою поділитися, навчити тебе чомусь. Це такий обмін, це таке кам’юніті», — говорить Михайло.
Михайло разом з побратимом З особистого архіву Михайла Фатєєва
Ветеран також говорить про зв’язок творчості з підтримкою української культури. На його думку, навіть аматорське мистецтво може допомагати військовим.
«Я раджу усім не сумувати вдома. Треба творити, треба робити своє життя. Ми маємо також усвідомлювати, що йде війна за українську культуру. Навіть аматорським мистецтвом ми робимо свій внесок, щоб ця культура існувала. Можна намалювати картину, через якісь там фонди її задонатити на підтримку підрозділу і тим самим врятувати чиєсь життя, придбавши аптечки. Грані, сфери впливу культури на наше життя воно пронизує все. Ми боремося за український спадок, який залишиться після нас», — каже чоловік.
«Є дуже важкі поранення. Є такі травми, котрі кардинально перевертають сприйняття цього світу. Тому що ви можете втратити (ред. — здатність) бачити, відчувати цей світ. І до цього треба пристосовуватися. Треба вчитися заново. Я ось, наприклад, вчуся заново ходити».
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google 
Як творчість допомогла відновитися після інсульту
Ще одна героїня спецпроєкту — бібліотекарка та майстриня творчого об’єднання «Арт-спокуса» Віра Жевнер. У 2021 році жінка перенесла інсульт, після якого отримала інвалідність. Хвороба вплинула на її мовлення та рухливість руки й ноги. До цього Віра активно долучалася до культурного життя Миколаєва.
«Саме ця творчість, яка мені не дала шансу депресувати, плакати, сидіти, жалітися на життя, чому саме я. Відняло мову, руку, ногу. І це стало для мене, для людини активної, яка брала участь у всьому, що тільки культурне було у нашому місті, ось зі мною так сталося: хвороба», — розповідає Віра.
Бібліотекарка та майстриня творчого об'єднання «Арт-спокуса» Віра Жевнер Центральна міська бібліотека для дітей імені Ш. Кобера і В. Хоменка
Під час очікування реабілітації жінка почала шукати заняття, які допомогли б їй відновлювати рухи.
«Я згадую, що є такий матеріал, як пластилін, що я можу його там в руках м’яти, щось робити. Так само розвивати моторику, повернути свою моторику пальців, а якщо це моторика пальців, то це робота мозку».
Зі слів Віри, для неї чоловік купив повітряний платилін, який з часом застигав.
«Ці фігурки в мене росли, рука моя почала працювати, я почала вставати, ходити по квартирі. І я зрозуміла, що творчість мені допомогає жити сьогодні, допомагає розвиватися, і я вирішила, що я повинна ще комусь показати, розповісти і працювати з дітьми. Мені дуже хотілося працювати з дітьми. Через мистецтво я лікую як душі, так і тіла. Як і дорослих, так і дітей», — згадує жінка.
Виріб із книги З особистого архіву Віри Жевнер 
Вироби із паперу, які зробила Віра З особистого архіву Віри Жевнер
Віра Жевнер опанувала понад 20 творчих технік, однак більше любить працювати з папером. Зокрема, створює вироби зі старих книжок. Свою діяльність жінка пов’язує передусім з арттерапією — через творчість вона допомагає дітям і дорослим розвивати навички та відновлюватися.
«Мене попросили тільки проводити майстеркласи. Але ж я людина вперта. Я починала вивчати, як працювати з особливими дітьми. Діагнози там аутизм в основному, синдром Дауна і ЗРПЗатримка психічного розвитку. Діти не мовленнєві, вони вже дорослі, є і 18 років, і 16, і 15, і 6 і 8, різний вік», — говорить Віра.
За словами жінки, на початку роботи діти могли рвати матеріали, кричати, кусатися та щипатися.
«За три роки навчання і праці, вони приходять і кажуть мені: «добрий день», «до побачення», «дякую». Вони сидять тихенько за столом, поки я не скажу беріть ножиці, вони їх не візьмуть, вони чудово вже вирізають ножицями, краще, ніж я. Вони вже знають всю техніку, методику, як працювати з папером, що спочатку робимо, відкриваємо клей — все це ми з ними навчилися робити. Сьогодні ці діти, коли приходять в інші фонди проводити майстеркласи, вони коли бачать, що ці діти беруть ножиці і впевнено вирізають, вони дивуються. Я щаслива, що я корисна цим дітям, цим батькам», — розповідає Віра.
Віра під час заняття з дітьми З особистого архіву Віри Жевнер
Окрім роботи з дітьми, Віра Жевнер проводить майстер-класи для дорослих у творчому об’єднанні «Арт-спокуса» та просторі «Вільна». Також раз на два тижні займається з групою жінок-переселенок із Херсонщини у бібліотечній філії №5 в мікрорайоні Ліски. Жінки там вивчають українську мову та долучаються до творчих занять.
«Лікуємося через мистецтво. Це в першу чергу для мене є ліки, мистецтво. Коли на вулиці зараз неспокійно, коли обстріли, хтось ховається в коридорі, а я беру ножиці, папір і щось починаю творити. Більшість своїх грандіозних цікавих робіт я роблю, коли страшно».
«Коли мені треба себе опанувати, я беру голку і нитку. Я так була одного разу почала шити іграшки з тканини, які потім ми розписували для військових і відправляли їм. Потім я знайшла, що такі іграшки існують — такий вид творчості. Вона називається зістарена іграшка. Я її ще обробляла розчином з кави. Вона ще мала такий аромат кави, молочка. І от саме в такі часи, коли мені страшно, я беру тканину і шию», — говорить жінка.
Роботи Віри. З особистого архіву Віри Жевнер
Зі слів Віри Жевнер, вона із дитинства знайомилася з українськими народними ремеслами. Бабуся навчила її різних технік, зокрема прищепила любов до вибійки — давнього способу оздоблення тканини за допомогою спеціальних штампів.
«Я не можу жити без цього. Мені треба щось різати, щось шити, щось клеїти, вирізати. Коли я бачу щось нове, мене це цікавить. Для мене це спосіб життя. І надалі моя реабілітація. Мені приємно, коли люди радіють, мені приємно, коли людям подобається. Я зрозуміла, що я вмію розповідати, я вмію навчити, я вмію зацікавити. І сам процес передати іншим те, що я вмію. Значить, я роблю все правильно», — каже Віра.
«Інші мої колеги іноді кажуть, що їм важко після роботи з дітьми. Вони дуже втомлюються. У них болить голова. В мене навпаки — я радію. Я виходжу окрилена: мої діти сьогодні отримали нові знання, нові вміння. Я задоволена, і діти задоволені».
Віра Жевнер під час майстрекласу з дітьми. З особистого архіву Віри Жевнер
Для роботи з дітьми Віра розробила власний проєкт.
«Проєкт зайняв 2-ге місце серед бібліотек України. Там було більше 250 учасників. Потім цей проєкт став кращим на півдні України. Повністю проєкт, який розписує методику роботи з дітьми. Він називається «Арттерапія для дітей з особливими освітніми потребами», — розповідає жінка.
Проєкт містить методику проведення занять, опис творчих завдань та майстеркласів, а також пояснення, які навички вони допомагають розвивати.
«Діти звикають до якоїсь системи; вони звикають до порядку. Я бачу новеньких дітей і своїх дітей — це велика різниця. Коли дитина не знає, що таке клей, вона його відкриває та їсть, то з цією дитиною ніхто не працював. Вони не знають, що таке клей, що таке олівець, що таке ножиці. У ножиць ще є ефект, що ручка працює. Ручка працює, це працює мозок. Мозок вже знає рефлекс. Це моторика дуже хороша», — говорить Віра.
«І дітки, які не могли навіть тримати олівця в руках, а за допомогою майстеркласів вони сьогодні чудово зафарбовують, чудово вирізають. Вони орієнтуються у всіх видах творчості. Вони занурюються, вони собі тихесенько працюють, вирізають, клеють, у них реабілітація творчістю. Мені головне, що ці майстеркласи дають їм поштовх для розвитку далі, крок уперед».
Як арттерапія допомагає дітям розвивати навички
Із дітьми з інвалідністю дев’ять років працює також викладачка образотворчого мистецтва Миколаївського центру комплексної реабілітації дітей та осіб з інвалідністю Ілона Єфімова. Вона використовує на заняттях малювання, ліплення та аплікацію.
«Вони допомагають діткам додати стрес, підвищують впевненість у собі, розвивають уяву, графічні навички. Виховується акуратність, розвиваються дрібна моторика, трудові навички. Чим більше дітки працюють пальчиками, мнуть, гладять, перебирають, складають, ріжуть, клеять, тим більше розвивається їхня сенсорика», — говорить Ілона.
«Всі ці методи допомагають переключити увагу з фізичного дискомфорту або з болю на процес творення, на творчість».
Ілона Єфімова займається ліпленням з хлопчиком. З особистого архіву Ілони Єфімової
Ілона розповіла про хлопчика на ім’я Артем, який почав відвідувати центр у п’ятирічному віці. У дитини аутизм. На початку занять хлопчик був неспокійним та імпульсивним.
«Займаючись з ним, я помітила, що дитина цікавиться ліпленням. Він якось більше заспокоювався, зосереджувався. І я почала всіляко заохочувати його до цього виду діяльності. І почали відбуватися зміни з дитиною, він став більш зібраним, спокійним, врівноваженим, пішов до школи», — пригадує жінка.
«Дуже важливо спостерігати за вподобаннями дитини, її схильностями, захопленнями. І сприяти їх розвитку. Коли дитина бачить готовий результат своєї праці, це може бути будь-що, чи картина, чи виліплена якась фігурка, чи портрет, вона відчуває успіх і це руйнує її комплекс. Творчість у реабілітації, вона зміщує фокус із діагнозу дитини на її особистість і її потенціал».
Що творчість дає людям після травм і хвороб
Люди з інвалідністю можуть стикатися із соціальною ізоляцією та відчувати самотність. Творчі заняття допомагають їм спілкуватися, знаходити однодумців і ставати частиною спільноти.
Михайло Фатєєв закликає не зупинятися через травму й шукати можливості для розвитку:
«Життя продовжується, треба рухатися. Якщо в життя людини прийшла травма, то треба до неї адаптуватися. І якщо вона дозволяє тобі бути почутим і, незважаючи на цю травму, досягати чогось. Мені теж казали, що рухатися, ходити це під питанням. Я втратив більше літра крові, і взагалі були несумісні поранення з життям, але у Бога все ж таки свої плани на нас. Будемо все-таки цінувати і вірити. Тому що ніхто, крім нас, не знає, наскільки ми можемо відновитися. Наш внутрішній потенціал нікому не відомий», — говорить чоловік.
«Вірте в себе. Ніколи не опускайте руки, що б там не було. Ніколи не зважайте на те, що вам кажуть, майте свою думку завжди. Виходьте в люди, не соромтеся. Ніколи не здавайтеся, тільки вперед. Ніхто, окрім вас не піднімить вас на ноги. Спорт, танці, співи, будь-що, займайтеся цим, пробуйте, знайдіть своє. І вам набагато краще буде і цікавіше жити далі».
