Миколаївець Руслан Швадронов служив у Збройних силах України з 2020 року. Після бойового поранення він опанував роботу з FPV-дронами та продовжив службу на Куп’янському напрямку. Військовослужбовець загинув 30 квітня 2026 року.
Про його життя та службу Суспільному розповіли дружина Вікторія та сестра Євгенія.
З Вікторією Руслан був знайомий ще зі школи, однак стосунки між ними почалися лише у 2024 році. Жінка пригадує, що спочатку мала про нього зовсім інше враження.
«Я завжди думала, що він якийсь пихатий. А вже у 2024 році він написав мені есемеску. Ми почали переписуватися, і буквально через два дні він запитав: «Я можу приїхати на каву?». На той момент я проживала у Кропивницькому. Тобто — Запоріжжя, Кропивницький, і «на каву». Я посміялася. А він каже: «Все, я їду». І він приїхав», — розповідає Вікторія.
Родинне фото. З особистого архіву Вікторії
Доньку від першого шлюбу Вікторії — Мілену — Руслан прийняв як рідну. Через рік пара одружилась і в них народилася друга дитина.
За словами дружини, старша донька пам’ятає Руслана турботливим батьком, який багато часу проводив із нею.
«Вона знала, що тато для неї все зробить. Тобто він хотів бути для них прикладом того справжнього чоловіка, який повинен бути поруч із жінкою».
Руслан служив у Збройних силах України з 2020 року. Спочатку — за контрактом, а після початку повномасштабного вторгнення перевівся до Запоріжжя в бригаду «Кара-Даг», де служив у штурмовій роті, розповідає Вікторія Швадронова.
Дружина загиблого військовослужбовця Вікторія. Суспільне Миколаїв/Богдана Будулуца
Жінка каже, що служба в штурмовому підрозділі стала для нього важким випробуванням.
«Йому було важко в тому плані, що він поховав дуже багато побратимів, і на його очах дуже багато загинуло. Тобто це залишило такий осад. Цих побратимів уже немає серед живих, на жаль. І це, в принципі, спонукало його до того, що він хотів іти кудись далі», — говорить Вікторія.
Сестра військовослужбовця Євгенія розповідає, протягом усієї служби в Руслана було псевдо Руля. За її словами, він часто був старшим у групі, а згодом сам навчав інших військовослужбовців.
«В нього була своя група, яку він уже навчав, тобто він уже передавав свої знання хлопцям. Для всіх був як старший брат, старший побратим», — говорить Євгенія.
Сертифікати про навчання військового. Суспільне Миколаїв/Богдана Будулуца
У 2024 році після бойового поранення, військовослужбовець пройшов курси оператора FPV-дронів. А в грудні 2025-го вирішив перевестися на Харківський напрямок, говорить дружина. За її словами , новий напрям служби Руслана дуже захоплював.
«Його це дуже сильно цікавило. Він прямо гордився тим, коли кудись виїжджали, і потім мені звітував: «Ми сьогодні зробили двох «трьохсотих», трьох «двохсотих». Він цим справді горів».
«Я ще сміялася, коли він мені сказав: «Все, я переводжуся». Йому це погодили й сказали: «Так, добре». В нього настільки горіли очі, що я кажу: «Я тобі, коли дитину народила, ти так не посміхався, коли тобі сказали, що тебе десь туди на Харків відправлять»», — розповідає Вікторія.
Після поранення Руслан Швадронов опанував керування FPV-дронами. З особистого архіву Вікторії
Згодом Руслан продовжив службу на Куп’янському напрямку в батальйоні безпілотних систем «Привид Хортиці», каже жінка. 30 квітня 2026 року військовослужбовець загинув, коли на бліндаж упали три російські КАБи.
«Він спочатку був тяжким «трьохсотим», але не дотягнув до лікарні. В нього була відкрита черепно-мозкова травма. Я знаю, що, коли його везли, він ще був при свідомості, але вже нічого не розумів. До лікарні його не довезли — зовсім трохи не вистачило. Це те, що мені вже розповідали побратими», — каже дружина.
«Це було вже друге поранення. Перше було зі струсом мозку, але легше. А друге, на жаль, стало смертельним».
Руслан Швадронов під час виконання бойового завдання біля мобільної вогневої установки. З особистого архіву Вікторії
Вікторія дізналася про смерть чоловіка через два дні, коли забирала старшу доньку Мілену із занять.
«Я йшла, плакала, і вона каже: «Мамо, наш тато загинув?» Я відповіла: «Так, тато загинув». Для неї це теж було дуже важко, але вона наче й не показує цього. Ми разом ходимо на кладовище, вона малює йому малюнки, як і раніше. Вночі, буває, прокидається, плаче й каже, що сумує за ним», — говорить жінка.
Вона пригадує, що чоловік не раз говорив про своє везіння.
«У нього якось було дуже багато моментів, коли він мав загинути, але його ніби оберігав дуже сильний янгол-охоронець. Він завжди казав: «Я фартовий, і все буде добре». А того дня, якось, не допрацював янгол-охоронець», — говорить Вікторія.
Загиблий військовослужбовець Руслан Швадронов. З особистого архіву Вікторії
Загинув Руслан у 27 років. Дружина згадує його добрим, турботливим чоловіком, який любив готувати, цінував друзів і родину.
«Він був дуже щирим. Був дуже вірним другом. У нього було дуже багато прекрасних друзів, які зараз поруч із нами, підтримують нас і допомагають. Він дуже любив збиратися з хлопцями, просто посидіти, поговорити. Міг розмовляти з ними до п’ятої ранку», — розповідає Вікторія.
Сестра Руслана Євгенія розповідає, для неї він був не тільки братом, а й справжнім другом.
«Ми могли не бачитися місяцями, але він приїжджав, і ми розповідали один одному все. Це дуже велика втрата для нашої родини. Батьки зараз переживають величезний біль. Коли в день похорону я побачила, що це справді він, я просто кричала: «Руслане, вставай»».
Сестра загиблого військовослужбовця Євгенія. Суспільне Миколаїв/Богдана Будулуца
Військовослужбовець завжди мріяв про сім’ю.
«Ще до того, як ми з ним зійшлися, мені розповідали, що його мрія — це сім’я, донька, дитина. Він завжди хотів оцю міцну сім’ю. І завжди казав, що йому подобалося приходити додому, коли його хтось зустрічає, чекає, любить, що в нього є своя родина», — говорить дружина.
Вікторія з двома доньками. Суспільне Миколаїв/Богдана Будулуца
Після загибелі чоловіка підтримкою для Вікторії Швадронової стали діти.
«Молодша донька дуже схожа на нього. Коли хочу обійняти Руслана — обіймаю її. Коли хочу поцілувати його — цілую її. Мене, напевно, підтримують вони (діти — ред.), підтримують близькі люди, які залишилися поруч, друзі, які постійно допомагають у будь-якій ситуації», — каже жінка.
