На Миколаївщині затвердили герби та прапори семи населених пунктів: Мішково-Погорілового, Доброї Надії, Зайчівського, Святомиколаївки, Каравелового, Капустиного та Ясної Поляни. Кожен із символів пов’язаний з історією конкретного населеного пункту: від болгарських поселень і давніх ремесел до розвитку садівництва, городництва та видобутку вапняку.Під час затвердження символіки врахували результати громадського обговорення, яке відбулося 16 жовтня, а також висновки Українського геральдичного товариства.
Про це йдеться у рішеннях Мішково-Погорілівської сільської ради від 28 жовтня 2026 року.
Мішково-Погорілове: козацькі списи, жорна та праця на землі
На гербі Мішково-Погорілового зобразили селянина в українському одязі, який схилився до землі та розглядає вирощений урожай. Унизу розташовані два козацькі списи із срібними наконечниками та селянські жорна. Синя стрічка навколо постаті нагадує про річку Інгул, біля якої розташоване село, йдеться в документі.
Символіка відображає землеробство, важку щоденну працю, видобуток каменю та козацьке минуле. Списи також нагадують про готовність мешканців захищати рідну землю.
Герб Мішково-Погорілового Рішення Мішково-Погорілівської сільської ради 
Прапор Мішково-Погорілового Рішення Мішково-Погорілівської сільської ради Історія села
Мішково-Погорілове сформувалося внаслідок об’єднання чотирьох поселень, які виникали наприкінці XVIII — у першій половині XIX століття. Серед них були хутори Мєшков, Погорєлов, Харчєнков та Язиков.
За однією з версій, назви перших двох поселень походять від прізвищ утікачів Мішкова та Погорілова. Місцеві жителі займалися хліборобством, рибальством, овочівництвом і видобутком каменю.
У 1898 році в поселенні добудували та відкрили Миколаївську церкву. У 1920-х роках тут створили вісім сільськогосподарських артілей, які на початку наступного десятиліття об’єднали у три господарства та машинно-тракторну станцію «Плугар».
У 1957 році на базі місцевих колгоспів організували радгосп «Пам’ять комунарів». Він спеціалізувався на виноградарстві, виноробстві та садівництві. З 1995 року господарство мало назву «Оксамит».
У вересні 2019 року утворили Мішково-Погорілівську сільську територіальну громаду з адміністративним центром у цьому селі. За даними, наведеними в рішенні, у 2024 році тут проживали 5343 людини.
Капустине: капуста, лелека та гончарний посуд
На гербі Капустиного зобразили лелеку з розпростертими крилами, зелений качан капусти та керамічний глечик із золотим орнаментом. На прапорі — глечик і три зелені смуги, які символізують вирощування капусти.
Качан пов’язаний із походженням назви селища та історією місцевого городництва. Глечик нагадує про археологічні знахідки, зокрема залишки гончарного посуду з давнім орнаментом. Лелека символізує надію, щастя, відродження та прихід весни.
Герб Капустиного Рішення Мішково-Погорілівської сільської ради 
Прапор Капустиного Рішення Мішково-Погорілівської сільської ради Історія селища
Капустине розташоване біля річки Інгул, уздовж автошляху Н14. На околицях поселення досліджували могильники доби пізньої бронзи.
Тернівські болгари почали активно займатися городництвом на цих землях наприкінці XIX — на початку XX століття. Селище офіційно заснували 27 червня 1934 року, а перші постійні мешканці з’явилися тут у 1938 році. Це були шість сімей, які жили в бараках.
Місцеві господарства вирощували овочі на поливних городах і продавали їх на ринках Миколаєва. Однією з основних культур стала білокачанна капуста.
У документах громади зазначено, що болгари запозичили українське слово «капуста» для найменування поселення. Водночас у місцевому болгарському діалекті овоч називали «лана», а головку капусти — «зелка лана».
За переписом 1989 року в Капустиному проживали 599 людей, а за переписом 2001 року — 581.
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google 
Ясна Поляна: болгарська спадщина та картоплярство
У центрі герба Ясної Поляни — зображення овочевої культури із золотими плодами, корінням і листям та срібними квітами. Чотири срібні фігури символізують видобуток і обробку вапняку, а золота пряжка-пафті нагадує про болгарських засновників поселення.
На прапорі використали зображення картопляного цвіту та фігури, що символізують каміння. Вони відображають два важливі напрями місцевого господарства — вирощування овочів і видобуток будівельного матеріалу.
Герб Ясної Поляни Рішення Мішково-Погорілівської сільської ради 
Прапор Ясної Поляни Рішення Мішково-Погорілівської сільської ради Історія села
Ясна Поляна розташована біля річки Інгул. Походження її назви має дві версії. За першою, хутір назвали на честь села в болгарському регіоні Странджа. Про нього тернівці дізналися від болгар, які приїжджали до Тернівки на заробітки. За іншою версією, назву запропонували тернівські вчителі.
Місцевість також називали «Бундурки» — від українського розмовного слова, що означає картоплю. Тут вирощували картоплю та зернові культури.
У 1924 році в Ясній Поляні проживали 16 людей, а вже у 1925 році — 83 людини у 13 дворах. У 1926 році населення зросло до 112 людей, усі вони були болгарами.
Місцеві господарства спеціалізувалися на вирощуванні овочів. Завдяки зрошенню городництво було стабільнішим за хліборобство, а врожай продавали на міському ринку Миколаєва.
За переписом 1989 року в селі проживали вісім людей, а за переписом 2001 року — 33.
Каравелове: болгарський письменник, виноградники та рибальство
На гербі Каравелового зобразили лева, який тримає пергамент і гусяче перо, кам’яну огорожу з вхідним отвором, виноградні лози та рибу. Лев нагадує про болгарського революціонера, письменника й етнографа Любена Каравелова, на честь якого назвали поселення.
Кам’яна огорожа символізує оселі перших болгарських поселенців, які будували житло з місцевого вапняку та пісковику. Виноградні лози відображають розвиток садівництва, а риба — рибальство на Інгулі.
Герб Каравелового Рішення Мішково-Погорілівської сільської ради 
Прапор Каравелового Рішення Мішково-Погорілівської сільської ради Історія селища
Каравелове заснували у 1922 році під назвою Коларово, або Коларовка. На місці колишнього маєтку Липковського 22 сім’ї, вихідці з Тернівки, створили сільськогосподарську комуну «Червона Зірка». У 1924 році її перейменували на комуну «Пам’ять Леніна», а у 1926 році розукрупнили.
Мешканці поступово зосередилися на вирощуванні городини та баштанних культур. До 1929 року поселення було підсобним господарством суднобудівного заводу імені Андре Марті, нині відомого як Чорноморський суднобудівний завод.
У 1929–1933 роках на базі невеликих господарств та артілей створили три колгоспи. У середині 1950-х років господарство перетворили на радгосп, який вирощував зернові, овочі та фрукти. Тут також працювали теплиці площею 2,4 гектара.
У травні 2016 року селище перейменували на Каравелове. За даними, наведеними в рішенні, у 2024 році тут проживали 918 людей.
Святомиколаївка: святий покровитель, виноград і сосновий ліс
Головний символ герба Святомиколаївки — Святий Миколай у золотому вбранні зі срібним омофором. Він тримає Євангеліє та піднімає праву руку у жесті благословення. Зображення оточене виноградною лозою, а в нижній частині розміщені дві соснові гілки із шишками.
Святий Миколай пов’язаний із назвою селища та символізує доброту й милосердя. Виноградна лоза нагадує про виноградарство та виноробство, а соснові гілки — про місцевий ліс і природоохоронну територію «Півострів Піщаний».
Герб Святомиколаївки Рішення Мішково-Погорілівської сільської ради 
Прапор Святомиколаївки Рішення Мішково-Погорілівської сільської ради Історія селища
Землі, на яких розташована сучасна Святомиколаївка, на початку XIX століття належали до території Миколаївського та Севастопольського військового губернаторства. За картографічними матеріалами, тут планували облаштувати кілька хуторів.
З середини XIX століття на цій території фіксували хутори Лапіна та Зимницького. Наприкінці XIX століття на півострові існувало щонайменше вісім хуторів. У різні роки в документах згадували хутір Гуле, а також хутори Харитонова та Воля.
Із другої половини 1930-х років поселення фігурувало під назвою «Пам’ять комунарів». У 1957 році тут працював відділок однойменного радгоспу, який спеціалізувався на виноградарстві, виноробстві та садівництві.
На березі Інгулу висадили сосновий ліс, зокрема біля житла, збудованого для людей, які постраждали від землетрусу в Ташкенті 1966 року. У 1992 році оголосили заказник «Півострів Піщаний», створений для збереження місцевої рослинності, зокрема рябчика — рослини з родини лілійних.
У 2016 році селище отримало назву Святомиколаївка. За даними, наведеними в рішенні, у 2024 році тут проживали 862 людини.
Зайчівське: історія поміщиків, фруктових садів і видобутку вапняку
У символіці Зайчівського поєднали архітектурний декор, геральдичну лілію, каміння та плоди фруктових дерев. Віконний отвір із пілястром нагадує про оздоблення сільських будинків у південних поселеннях Миколаївщини в XIX столітті.
Золота лілія пов’язана з родиною Зайцевських, яка володіла місцевими землями. Камінь, який розпилюють пилкою, символізує видобуток вапняку для будівництва, а фрукти — закладені тут сади.
Герб Зайчівського Рішення Мішково-Погорілівської сільської ради 
Прапор Зайчівського Рішення Мішково-Погорілівської сільської ради Історія селища
Зайчівське виникло на початку XIX століття після того, як купець першої гільдії Петро Давидович Зайцевський викупив 130 десятин землі. На ділянці заклали сад, облаштували ставки та продовжили розбудовувати поселення.
Тут активно видобували вапняк для будівництва. Частину матеріалу доправляли до Миколаєва. У 1859 році поміщики Зайцевські звільнили своїх селян від кріпацтва та надали їм у користування земельні наділи.
На початку 1880-х років у місцевості почали з’являтися хутори вихідців із Тернівки.
За переписом 1989 року в Зайчівському проживали 537 людей, а за переписом 2001 року — 488.
Добра Надія: надія на врожай і краще життя
На гербі Доброї Надії зобразили стиглий плід фруктового дерева, рибу та сім квіток первоцвіту. Плід символізує вирощування персиків, абрикосів та інших фруктів, риба — рибальство на Інгулі, а первоцвіт — надію на розвиток і процвітання.
Герб Доброї Надії Рішення Мішково-Погорілівської сільської ради 
Прапор Доброї Надії Рішення Мішково-Погорілівської сільської ради Історія села
Хутір Добра Надія створили кілька об’єднаних домогосподарств. Назву поселення пов’язують із надіями перших мешканців на добрі врожаї та краще життя.
У 1924 році в селі проживали семеро людей. Уже у 1925 році населення зросло до 63 людей у 18 дворах, а в 1926 році — до 120. Усі вони були болгарами.
Мешканці займалися вирощуванням фруктів. Ця традиція зберігалася як у приватних садибах, так і в колгоспних господарствах. Рибальство на річці Інгул також було важливою частиною місцевого життя.
За переписом 1989 року в Добрій Надії проживали 38 людей, а за переписом 2001 року — 52.
