У Миколаєві сім’я Вадима Гузакова, бійця 36-ї бригади морської піхоти, живе в надії, що він скоро буде вдома. Військовий боронить Україну з 2016 року. У полон російських військових потрапив під час оборони Маріуполя у травні 2022 року. З того часу дружина Тетяна та донька Анна не мають про нього жодних відомостей.
Кореспонденти Суспільного дізналися більше про історію родини.
"Я дуже люблю тата. Хочу, щоб тата якомога скоріше повернули додому", — говорить донька Вадима Гузакова.
У семирічної Анни є собака Діна. Дружина полоненого морпіха Тетяна каже, купила її доньці, оскільки дівчинка любить тварин і хоч якось може викинути з голови негативні думки.
"Донька дуже сильно хвилювалася за нього. Були сльози. Він їй снився. Вона казала: "Мамо, я бачила тата. Він десь в лісі. Ми не можемо з ним зустрітися, на нього вовк напав". Такі ось сни були. Були моменти, що я купувала іграшки і казала: "Це тобі тато передав. Тато знайшов людину, яка змогла тобі передати", — говорить Тетяна.
Тетяна та Анна, 13 січня 2024 року. Фото: Назарій Рубаняк/Суспільне Миколаїв
Жінка згадує розмову з чоловіком 12 квітня 2022 року.
"Сказав :"Я не знаю, що воно буде. Ми тут до останнього. Будь ласка, бережи себе і дитину!". У нього тремтів голос. Це я його вже почула таким вдруге. Таким він був в нього ще, коли донька народилась. Тоді були емоції й сльози. А цього разу він був просто ніякий"
Тетяна просила Вадима про одне — зберегти своє життя. Через п'ять місяців дружина отримала підтвердження від центру комплектування та Національного інформаційного бюро про те, що чоловік у полоні.
"Уже другий рік я зовсім нічого не знаю. Тільки, що Бог допоміг, і ми запевнилися, що він у полоні, що живий. Я хвилююсь, щоб мати дочекалась свого сина, бо вона хворіє. Віримо в те, що наша влада щось зробить, і вони будуть вдома. Тому що це вже слово: "Чекайте!". Вже немає віри цим: "Скоро, скоро, скоро!", — каже жінка.
Фото: Назарій Рубаняк/Суспільне Миколаїв «Стояв до останнього, стояв до останнього патрона. Ніколи не скаржився, що в нього не було їжі, що в них не було зброї» Олена Гузаковаматір полоненого морпіха
Дружина каже, на емоціях була готова поїхати до Росії, аби тільки відшукати чоловіка.
"Може б дозволили йому поїсти, одягнутися, щоб хоч якось йому допомогти. Але потім прийняли рішення, що ні, цього робити ми не будемо", — розповідає Тетяна.
Футболка доньки Вадима, 13 січня 2024 року. Фото: Назарій Рубаняк/Суспільне Миколаїв
У Вадима була мрія — вести дитину до першого класу.
"Хотів бути в цей момент разом з нею. Я також думала, щоб не віддавати її до школи у шість років. У мене були думки, що ось він скоро повернеться і… Але я вирішила — віддам її зараз. А далі вона (Анна — ред.) буде вже писати йому, і показувати свої успіхи", — додає дружина Вадима.
