У селі Велике Артакове на Миколаївщині після повномасштабного вторгнення залишилися жити лише 19 людей. Серед них — Тетяна та Віталій Фролови, які пережили окупацію, обстріли, евакуацію та повернулися додому відновлювати пошкоджене господарство. Подружжя розповіло Суспільному про життя в майже спорожнілому селі, втрати та надію на майбутнє.
До повномасштабного вторгнення у Великому Артаковому проживали понад 150 людей. Нині в селі немає школи, магазину, аптеки, амбулаторії, а також централізованого газо- та водопостачання.
Велике Артакове одне з багатьох українських сіл, що зараз спустошуються. Місцевий житель Віталій Фролов каже, що народився у селі й прожив тут майже все життя.
"Як батьки збудували хату в 1962 році, а я народився у 1967-му, так тут і живу весь час. Маленький хутірець, наче з "Вечорів на хуторі біля Диканьки", тільки в нас — поблизу Інгульця. Село було велике — 76 чи навіть 78 дворів. Яким же воно було квітучим і гарним, як я ще пістоном ходив. Усе навколо було засаджене садами", — згадує чоловік.
Село Велике Артакове. Суспільне Миколаїв/Валентина Гурова
Його дружина Тетяна Фролова розповідає, що про початок повномасштабної війни родина дізналася зранку 24 лютого 2022 року.
За словами Віталія, того дня над селом пролетіли ракети з боку окупованого Криму.
"Став о шостій ранку, а через нас летять ракети з Криму. Я спочатку подумав, що якийсь винищувач літає. А жінка поїхала до Миколаєва, до внука, і вже їх посеред дороги обстрілюють — поїзд. Отак для нас почалася війна", — говорить чоловік.
Віталій показує звідки летіли ракети. Суспільне Миколаїв/Юлія Філімон
Тетяна каже, що приїхавши до дітей у Миколаїв, забрала звідти родину та свою 75-річну матір і повернулася до села.
"Ніхто ж не чекав, що вони полізуть. Ми добралися тією маршруткою. Повз нас їхали колони. Внук стояв біля вікна і рахував до 50. Потім каже: "Можна я вже не буду? Я втомився". Дитина тільки пішла в перший клас — так у нього почалося навчання".
Зі слів Тетяни, після цього її син відвіз онука, доньку та 75-річну матір до Кривого Рогу. Вона ж разом із чоловіком залишилася в селі, оскільки доглядала 90-річну свекруху та господарство. Жінка каже, що тоді вони не очікували, що бойові дії триватимуть так довго.
Місцева жителька Тетяна Фролова. Суспільне Миколаїв/Юлія Філімон
Тетяна каже, що родина тримала худобу, кролів та іншу живність, яку не могли залишити.
"Було три корівки, телятко, кролики, нутрії — куди ж їх із собою забереш, не повезеш. Довелося залишитися. А потім, 27‑го (лютого — ред.), почався наступ. Прилетів касетний снаряд прямо над головою — я оніміла", — говорить жінка.
Нутрії, яких тримає родина. Суспільне Миколаїв/Юлія Філімон"Син дуже злякався, хоча вони з батьком витягували з річки двохсотих, спасали трьохсотих. Машину віддали, і фактично не було на чому їхати, а потім знайшли нашу машину біля школи, забрали її й разом із сусідами — нас залишилося десятеро в селі — виїжджали".
Кури ходять по подвір’ю в селі. Суспільне Миколаїв/Валентина Гурова
Під обстрілами та з молитвами вони змогли евакуюватися до Березнегуватого, а потім виїхали до родичів у Кривий Ріг. До рідного села Фролови повернулися в серпні 2022 року.
Віталій говорить, будинок був пошкоджений внаслідок обстрілів.
"Цього всього тоді не було. Хата була наполовину зруйнована: у залі — приліт, дах розбитий, пів даху не було. Усе накрили брезентом. Село було пусте, нікого не було. Надії на допомогу майже не було, тому ми своїми силами намагалися врятувати те, що залишилося. Якщо хочеш залишитися в себе, то все саме приходить: і сили, і наснага", — каже чоловік.
Один зі зруйнованих будинків у селі Велике Артакове. Суспільне Миколаїв/Валентина Гурова
Наслідки бойових дій подружжя знаходить на городі і нині. Тетяна розповідає, що вже третій рік поспіль збирає уламки боєприпасів та металеві фрагменти після обстрілів.
"Визбируємо, а вони не закінчуються".
Уламки ракети. Суспільне Миколаїв/Валентина Гурова
Попри труднощі, родина продовжує відновлювати господарство. Віталій і Тетяна власноруч ремонтують будинок.
"Дякуємо, звісно, організаціям, що допомогли з матеріалами й грошима на відновлення. А далі вже своїми силами потроху стараємося", — говорить Фролов.
Подружжя копає цибулю. Суспільне Миколаїв/Валентина Гурова
Також родина відновила пасіку, яку знищили під час бойових дій у лютому 2022 року.
"27‑го числа почався штурм. Якраз був приліт — на наших очах загорілися вулики. Почали накривати обстрілами, стріляли. З боку Давидового Броду з гори били танками й мінометами. Торік робив відводки, і цього року теж. Думаю, щось і далі вдасться зробити. Потроху будемо розширюватися", — каже Віталій.
"Недарма кажуть: якщо вимруть бджоли, не стане й людства. Бо це чи не найперший трудівник на землі", — додає Тетяна.
Вулики на подвір’ї родини. Суспільне Миколаїв/Юлія Філімон
Символом надії для родини стали лелеки, які повернулися до гнізда біля будинку.
"Ми вже й не сподівалися. Але ні — таки прилетіли. Онук казав: "Коли до нас прилетять бузівки, війна закінчиться". Минулого року вони прилетіли, зліпили гніздо, а цього року знову повернулися. І вже я так думаю, що є і крашанка, і будуть у нас маленькі бузівнята на стовпі", — говорить Тетяна.
Лелеки, які повернулися до села. Суспільне Миколаїв/Юлія Філімон
Нині у Великому Артаковому проживають лише 19 людей.
"Ждемо, поки якась стабільність буде, щоб усе завершилося. Просто страшно, щоб знову не тікати від свого нажитого. Та вже ніхто тікати не буде. Уже ніхто нікуди не буде тікати, звісно. Тоді доведеться гаубицю відкопувати", — говорить подружжя.
"З кожним разом така думка, що ми повинні цієї перемоги дочекатися заради тих хлопців, які тут загинули. І, як син каже: "Тепер ми повинні жити ще краще, ніж жили раніше". Тому що тоді який сенс був у цій боротьбі, у цій війні? Складемо ми руки, сядемо, опустимо їх — і що ж далі? За нас робити — ніхто не буде".
Подружжя Віталій та Тетяна Фролови. Суспільне Миколаїв/Юлія Філімон
