У Південноукраїнську проживає Анна Богдан — донька репресованих радянською владою Василя та Розалії Богданів. Її батьків засудили за участь в українському визвольному русі. Вони пережили табори ГУЛАГу, заслання та роки нагляду спецслужб, а після звільнення оселилися на Миколаївщині.
Історію родини Богдан кореспондентам Суспільного розповіли донька подружжя Анна Богдан та наукова співробітниця міського історичного музею Світлана Корчомна.
Василь Богдан народився у 1925 році на Львівщині. Із 1942 року воював у лавах Української повстанської армії.
У 1944 році під час передислокації повстанців із львівських лісів на Волинь був поранений у ногу під Дрогобичем і згодом був заарештований представниками радянських спецслужб та зазнав катувань.
16 січня 1946 року військовий трибунал військ НКВСНародний комісаріат внутрішніх справ — радянський репресивний орган, який існував у 1934–1946 роках Дрогобицької області виніс вирок: на підставі статтірепресивні статті за "контрреволюційну діяльність" та "зраду Батьківщини" 54-І "а", 54-II Кримінального кодексу УРСРУкраїнська Радянська Соціалістична Республіка Василь Богдан був засуджений до 10 років ув'язнення з конфіскацією майна.
Під час судового процесу він збрехав про свій вік, щоб уникнути ще тяжчого покарання.
За словами Анни, батько дуже неохоче згадував той період, казав, що доньці "воно не треба". Його спершу вислали до Мордовії, згодом — у Казахстан, до системи ГУЛАГЦе система примусових трудових таборів у СРСР, яка діяла в основному з 1930-х до початку 1950-х років, де він працював на шахтах.
Розалія під час робіт на шахті Фото з сімейного архіву 
Василь Богдан під час робіт на шахті Фото з сімейного архіву
Дружина Василя, Розалія Богдан (у дівоцтві Вихнич), народилася на Тернопільщині у 1928 році. Вона була зв'язковою УПАУкраїнська повстанська армія — це підпільна військова формація, яка діяла в Україні під час Другої світової війни та в повоєнний період (переважно 1942–1950-ті роки).. 29 травня 1946 року військовий трибунал засудив її на підставі тих же статей КК УРСР до 9 років ув’язнення із конфіскацією майна. Розалії було всього 18 років.
Познайомилися Василь і Розалія, коли відбували покарання.
2 липня 1949 року у Кіровській області РРФСРРосійська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка народилася їхня донька Анна. За її словами, до шести років вона жила у сиротинці. Збереглися і архівні світлини з того періоду.
"Я народилася в таборі. Мене одразу забрали й віддали в дитячий притулок. Одне, що я пам'ятаю, — нашу виховательку. Вона мене дуже любила. І потім ще маленького хлопчика: його привезли вже після мене, я там була. Його всі дуже ображали, і я за нього заступалася", — згадує Анна.
Анна Богдан (ліворуч) з вихователькою Зіною. Фото з особистого архіву Анни
Родина змогла возз’єднатися лише після звільнення батьків у середині 1950-х років.
"Пам'ятаю, як тоді мама приїхала — я ще не знала — приїхала тьотя. Тоді, я перший раз поїзд побачила. Та і злякалася. Мама каже: "Дочка, не переживай". Каже: "Це зараз ми приїдемо додому".
Проте перші роки родина ще не могла повернутися додому. Батьки перебували під наглядом та важко працювали на шахті у Казахстані. Наприкінці 1950-х років нагляд зняли, і родина поїхала в Україну.
Василь Богдан та інші чоловіки, звільнені з табору Фото з сімейного архіву 
Розалія Богдан та інші жінки, звільнені з табору Фото з сімейного архіву
Повернутися додому у рідну область не вдалося — колишніх політв’язнів не прописували. Спочатку батьки залишили Анну у тітки у Тернопільській області, а самі поїхали на Миколаївщину, у село Маринівку Доманівського району.
"Я вже перший клас закінчила там. Це вже було 8 років. Тоді мама приїхала, забрала мене. Тут я вже закінчила школу. У 70-му році тата потягнуло на романтику — поїхав на Чорнобильську. А я закінчила технікум. І ми приїхали туди, дали нам теж кімнату, жили. А тоді отримали квартиру", — розповіла Анна.
У Прип'яті Анна вийшла заміж та народила двох дітей: доньку та сина. У 1986 році аварія на ЧАЕСЧорнобильська атомна електростанція змусила родину знову переїжджати. На певний час вони розлучилися, а згодом оселилися у Південноукраїнську. Тут Василь Богдан познайомився з активістом Геннадієм Культою.
"Він підійшов до нас і попросився записати його членом Народного руху. "А ви хто, діду?" А він потім почав розповідати свою історію репресованого вояка УПА. І це було дуже дивно: я перший раз вояка УПА побачив вживу", — згадує Геннадій.
"І він розповів мені свою історію коротко. Розповів, як він потрапив до в'язниці, як судили, репресували, як його били. Як його поранило. Він просто людина честі був. І залишився людиною честі, залишився людиною, пройшовши тюремні тортури".
Громадський діяч Генадій Культа. Суспільне Миколаїв/Надія Ковтан
За його словами, у родині Богданів панувала повага одне до одного. Також у сім’ї шанували Тараса Шевченка.
"Тарас Шевченко в них висів. Висів на стіні, як ікона. Ну, от такі люди є. Дарма, що вони старенькі, але душею були кремезні. Були в них ікони, але нашого пророка українського вони шанували надзвичайно потужно. Вони дуже любили вірші, вивчили Кобзар".
Науковий співробітник міського історичного музею Світлана Корчомна зазначає, що попри усі негаразди Василь та Розалія з молодого віку і до смерті трималися разом.
"Вони так вдвох, ото як познайомилися там на заслані, в Караганді, так вдвох і трималися все життя. І серед чужих людей все життя."
Василь Богдан помер у 2014 році, Розалія — у 2017-му. Подружжя поховане поруч на міському кладовищі.
Розалія та Василь Богдан Фото з сімейного архіву 
Василь богдан у юності Фото з сімейного архіву 
Розалія Богдан у юності та в похилому віці Фото з сімейного архіву
У 2019 році в Україні набрав чинності закон, який визнав воїнів Української повстанської армії учасниками бойових дій. Подружжя Богданів не дожило до цього лише два роки.
Сьогодні їхні фотографії, документи та деякі особисті речі зберігаються у Південноукраїнському міському історичному музеї. Серед них — грамота за заслуги у національно-визвольній боротьбі та медаль учасника Другої світової війни.
"Історія родини Богдан – це не просто минуле. Це нагадування про ціну свободи. На жаль, сьогодні у 21-му столітті українці знову стають жертвами політичних репресій на окупованих територіях. Знову виборюють право на існування у кривавій боротьбі. Ми пам'ятаємо кожного, хто не зламався. Ми продовжуємо їхню справу", — зазначає Світлана Корчомна.
Читати ще У МКП «Миколаївводоканал» скорочують адміністративно-управлінські посади, є дефіцит робочих спеціальностей — Ізюмов
Читати ще «Коту лапку перебило, у квартирі — жодного вікна»: очевидці розповіли про «шахедну» атаку на Миколаїв
