Миколаївська художниця Юлія Поліщук створила понад сто робіт, присвячених війні та Миколаєву. Крім цього, вона ілюструє книжки та працює над новими проєктами.
Про творчість і своє життя під час повномасштабної війни Юлія Поліщук розповіла в інтерв’ю Суспільному.
Юлія Поліщук — уродженка Одеси, яка ще в ранньому дитинстві разом із родиною переїхала до Миколаєва. Вона навчалася в художній школі, а згодом здобула фах декоративно-прикладного мистецтва у філії Київського університету культури. Пізніше художниця закінчила Львівську академію друкарства, де спеціалізувалася на книжковому мистецтві.
Нині Юлія живе й працює в Миколаєві. Її основний напрям роботи — ілюстрація.
— Чи завжди ви хотіли пов’язати своє життя з мистецтвом?
— У мене батьки художники, а молодший брат — художник-сценографФахівець, який створює візуальний образ театральної вистави, фільму чи телешоу.. Тобто ми з дитинства росли в мистецькій родині.
Як і всі діти, ми малювали, але згодом не покинули це заняття, а продовжили розвиватися в ньому. Коли постало питання вибору професії, у мене були певні сумніви. Але якщо ти з дитинства в цьому середовищі, розумієш його і відчуваєш близькість до мистецтва, то зрештою обираєш цей фах. Це те, що ти вмієш робити найкраще і що тобі найближче.
Щодо таланту, то це вже не мені вирішувати, але здібності в мене точно є. Тому я й пішла цим шляхом. Після закінчення Львівської академії друкарства я зосередилася переважно на книжковій ілюстрації.
Художниця Юлія Поліщук за роботою. Фото з архіву Юлії 
Робочий стіл Юлії. Фото з архіву Юлії
— Розкажіть про свою професію. Ви переважно ілюструєте книжки чи працюєте також над іншими проєктами?
— Львівську академію друкарства я закінчила у 2010 році, але почала працювати ще до вступу. Тоді виходило багато дитячих журналів. Я надсилала туди свої малюнки, і першими мені відповіли з журналу «Малятко». Я зробила для них кілька ілюстрацій.
Згодом отримала замовлення на свою першу невелику книжку для приватної авторки. Вона не мала великого розголосу, але цей досвід переконав мене, що потрібно продовжувати навчання, якщо я вже почала займатися ілюстрацією професійно.
Під час навчання у Львові я співпрацювала з місцевими дитячими виданнями, зокрема із журналом «Світ дитини». Також ілюструвала книжки для підлітків, які виходили у видавництві «Свічадо». Працювала над різними книжковими проєктами, журналами та оформленням сімейного фотоальбому в українському стилі.
«Поступово друковані журнали почали зникати, тому основним напрямом роботи стали книжки. Зараз до мене частіше звертаються безпосередньо письменники, переважно авторки дитячої літератури. Я створюю для них ілюстрації, а вони вже шукають видавництво, яке надрукує книжку».
Ілюстрація до книжки «Ельсавія» Тетяни Свірської, створена Юлією Поліщук. Фото з архіву Юлії
До повномасштабної війни ми разом з миколаївською письменницею Тетяною Свірською підготували кілька книжок. Перед початком повномасштабного вторгнення ми також готували книжку «Песик Лютий та його друзі». Вона пройшла конкурсний відбір у межах державної програми підтримки книговидання в Миколаєві, але через початок війни процес зупинився. Ілюстрації залишилися, а книжку так і не надрукували.
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google 
Нещодавно авторка знову зв’язалася зі мною. За цей час вона переїхала до Тернополя і тепер шукатиме можливість видати книжку власним коштом.
Зараз я також готуюся до нового проєкту. Авторка Світлана Скіба, яка працює в Києві в музеї Революції Гідності, написала «Казку про Майдан і Суперсилу людей». Вона розповідає дітям у школах про ці події та хоче, щоб історія була доступна у форматі книжки з ілюстраціями. Тож ми зараз працюємо над цим.
Художниця Юлія Поліщук за роботою. Фото з архіву Юлії
— Як війна вплинула на вашу творчість?
— На початку війни, звичайно, ніхто нічого не малював. Ми сиділи в Миколаєві, читали новини й намагалися зрозуміти, що відбувається. Протягом приблизно двох-трьох років я майже не займалася книжковою ілюстрацією. Замовлень не було, та й сама я дуже відійшла від цієї теми.
Водночас саме на початку повномасштабного вторгнення я почала спонтанно створювати роботи про війну.
Упродовж 2022 року намалювала понад сто робіт, присвячених війні, Миколаєву та подіям, які ми всі переживали. Ідеї виникали одна за одною, іноді по дві-три одночасно, і я не встигала їх втілювати.
Комікс про собаку Макса, створений Юлією Поліщук. Фото з архіву Юлії 
Макс із коміксом, присвяченим йому. Фото з архіву Юлії 
Листівка із зображенням собаки Макса, створена Юлією Поліщук. Фото з архіву Юлії
Частина цих робіт була ближчою до ілюстрації, інші — повноцінними плакатами. Раніше я ніколи не займалася плакатним мистецтвом, але тоді воно стало для мене основним способом висловлювати свої думки.
Поступово я почала повертатися до книжкової ілюстрації. Десь наприкінці 2024 року мені зателефонувала Тетяна Свірська й запропонувала створити дитячу книжку. Я погодилася, але переключитися було дуже складно. Читаю текст, а в голові порожньо — не розумію, що малювати. Доводилося пробувати, відкладати, знову повертатися до роботи.
Наприкінці 2025 року ми остаточно домовилися про книжку «Жив у лузі табунець», а цього року я завершила ілюстрації. Після кількох років роботи над плакатами в комп’ютерній графіці мені захотілося чогось протилежного. Тож ілюстрації до цієї книжки я малювала аквареллю.
Обкладинка книжки «Жив у лузі табунець», створена Юлією. Фото з архіву Юлії 
Ілюстрація у книжці «Жив у лузі табунець», створена Юлією. Фото з архіву Юлії 
Ілюстрація у книжці «Жив у лузі табунець», створена Юлією. Фото з архіву Юлії
— У яких виставках ви брали участь від початку повномасштабної війни? Які з них запам’яталися вам найбільше?
— У 2022 році в Київському музеї книги і друкарства відбулася моя персональна виставка, приурочена до Дня Незалежності України.
Також мої роботи потрапили до Австралії. Знайома, яка там живе, розповіла про українських художників діаспори, які хотіли організувати виставку, присвячену війні в Україні. Вони попросили мене надати роботи. Оскільки це була комп’ютерна графіка, я могла просто надіслати файли. Їх надрукували для пересувної виставки у великих містах Австралії.
У 2023 році в Миколаєві також відбулися кілька моїх виставок. Тоді ж я отримала відзнаку «Зірка культури».
Ілюстрація Юлії Поліщук. Фото з архіву Юлії 
Ілюстрація Юлії Поліщук. Фото з архіву Юлії 
Ілюстрація Юлії Поліщук. Фото з архіву Юлії
А у цьому році мій брат запропонував взяти участь у конкурсі на тему української вишивки, яку організувала українська діаспора в Гонконзі. Зазвичай я не беру участі в конкурсах, але мене зацікавила тема.
Учасникам запропонували створити плакати, присвячені українській вишивці та орнаментам різних регіонів України. Мені захотілося намалювати щось українське, але не про війну. Хоча часу було дуже мало, я все ж вирішила спробувати й створила три роботи — невелику серію.
Мені хотілося показати, що вишивка — це не лише музейний експонат чи окремий елемент сучасного дизайну. Колись вона була частиною повсякденного життя українців, формувала наше естетичне сприйняття.
«Я пам’ятаю вишиті подушки й фіранки в бабусиній хаті, куди приїжджала на літо».
Ілюстрація Юлії Поліщук з конкурсу в Гонконзі. Фото з архіву Юлії 
Ілюстрація Юлії Поліщук з конкурсу в Гонконзі. Фото з архіву Юлії 
Ілюстрація Юлії Поліщук з конкурсу в Гонконзі. Фото з архіву Юлії
— Що сьогодні допомагає вам продовжувати творити? Чи є у вас певна мотивація?
— Сьогодні творити мені навіть складніше, ніж у 2022 році. Тоді малювання було для мене своєрідною арттерапією: я могла передавати через роботи свої емоції, страхи й переживання, не зосереджуючись на них.
Зараз емоційний стан більш невизначений. З одного боку, у Миколаєві відносно спокійніше, ніж у деяких інших містах, але ми постійно читаємо новини й розуміємо, що ситуація може змінитися будь-якої миті. До цього додаються вплив штучного інтелекту на професію художника, надлишок зображень в інформаційному просторі й те, що людям зараз часто не до мистецтва. Тому морально буває складно навіть думати про виставки чи нові роботи.
Але в мене є внутрішня потреба творити, яка сформувалася за багато років. Навіть якщо немає замовлень, я намагаюся знаходити собі творчі завдання. Важливо підтримувати в собі цей вогник, щоб він зовсім не згаснув.
«Дуже надихають люди. Я люблю дивитися репортажі про тих, хто продовжує щось робити попри складні обставини. Це можуть бути люди похилого віку, які співають чи вишивають, військові, які не здаються, або ті, хто продовжує працювати й створювати щось нове навіть під обстрілами».
Я часто думаю, що в Україні неймовірно багато таких людей — і серед військових, і серед цивільних. Їхні історії нагадують, наскільки багато в нас сили, і допомагають не втрачати натхнення.
Мене також надихають колеги й знайомі художники, які продовжують малювати, писати, грати й шукати нові способи творчого самовираження.
Зараз непростий час для художників і загалом для творчих людей. Але я продовжую займатися своєю справою, бо вона потрібна передусім мені. А коли виявляється, що твої роботи потрібні ще комусь і хтось ними цікавиться, це особливо тішить. Складно, але тримаємося.
Читати ще «Я розумію з власного досвіду»: інтервʼю з психологом 32 окремої артилерійської бригади
Читати ще ВАКС наклав арешт на вилучене майно департаменту містобудування Миколаївської ОВА після обшуків НАБУ
