Військовослужбовець Максим Морарь із Миколаївщини хотів залишитися зі своїми побратимами на передовій, але завадило важке поранення на Донеччині. Після шпиталю і реабілітації не звільнився, а продовжив службу в тиловому підрозділі. Тепер чоловік працює в територіальному центрі комплектування і соціальної підтримки.
Про свою службу та поранення Максим розповів кореспондентам Суспільного.
У перший рік повномасштабного вторгнення чоловіка не взяли до війська через молодий вік. Долучитися до лав Збройних сил йому вдалось у 2023 році. Тоді 24-річний Максим став військовослужбовцем 79-ї окремої десантно-штурмової бригади.
Службу розпочав із базової підготовки й навчання на гранатометника. Згодом виконував бойові завдання на Мар’їнському напрямку, брав участь у боях поблизу Костянтинівки, опановував курси командирів відділення та навчався за кордоном.
"У майже 26 років я отримав поранення. У даний момент мені 27 років і я виконую ту роботу, яку можу виконувати за станом здоров’я", — говорить військовий.
Військовий під час служби. З особистого архіву Максима Мораря
Бій, під час якого він дістав поранення, чоловік пам’ятає до деталей. За його словами, підрозділ просувався в напрямку села Новомихайлівка на Донеччині.
"Просуваємося в глибину противника — до села Новомихайлівка. Дорога. І там бетонна труба. Ми ховаємося. Перший снаряд падає, не розривається при вході. Я ногою відштовхую його в сторону, щоб він не розірвався, і моментально за ним другий снаряд", — згадує Максим.
За словами військового, обидва боєприпаси здетонували майже одночасно. Осколки розлетілися по всьому тілу, вирвали м'язи руки. Унаслідок вибуху він також отримав контузію.
Військовий із побратимами. З особистого архіву Максима Мораря 
Військовослужбовець у камуфльованій формі зі стрілецькою зброєю. З особистого архіву Максима Мораря
Під обстрілами побратими надали йому першу допомогу. Кілька годин вони перебували під наступом російських військ.
"Доходимо ми до точки евакуації. Мене починають грузити в пікап, на який ми самі назбирали та купили. Ми виїжджаємо, і за нами летять дрони противника".
Після евакуації чоловіка направили до медиків. Вони зупинили кровотечі, видалили більшість уламків і зашили рани. Завдяки побратимам і лікарям вижив, розповідає Максим.
Перебинтована рука. З особистого архіву Максима Мораря 
Уламок снаряда, який дістали з чоловіка. З особистого архіву Максима Мораря 
Військовослужбовець під час лікування. З особистого архіву Максима Мораря
Чоловік згадує: знання української мови допомагало виявляти російських військових.
"Нас багато разів рятувало те, що майже всі знають російську. Але коли настає ніч, знання української мови рятує життя", — говорить військовослужбовець.
"Вони (російські військові — ред.) приїжджають на наші позиції. Починають допомагати нам розвантажувати БКБоєкомплекти, який був для противника. Коли почали від'їжджати, наші їх не відпускають. Сідають до нього в машину і відвозять все до наших". 
Військовий із побратимами. З особистого архіву Максима Мораря 
Військовослужбовець Максим Морарь. З особистого архіву чоловіка
Після реабілітації Максим повернувся до своєї частини, на передову.
"Виконував ті завдання, які фізично міг виконати, тобто це допомога в спорядженні БК, чистка зброї", — каже військовий.
Через три місяці його направили до тилового підрозділу — роти охорони. Після цього Максим звернувся для оформлення інвалідності, однак, за його словами, групу йому не призначили.
У родині Морарів троє братів, і всі стали на захист України. У грудні 2025 року загинув старший брат Максима.
Старший брат військового, який загинув. З особистого архіву Максима Мораря
Після цього військового перевели до групи забезпечення заходів цивільно-військового співробітництва.
"Хто отримав поранення після бойових дій, потрапляючи в тилові частини, робить усе можливе, що дозволяє здоров’я", — говорить чоловік.
Кожен на своєму місці має робити максимум для підтримки нашої армії, додає військовослужбовець.
"Якби не моє поранення, я б до сих пір був на нулі й далі захищав нашу країну, мою землю, моїх батьків".
