Одразу троє військовополонених в одній родині з Миколаївщини. Уже 21 місяць чоловік, брат та батько Лілії перебувають у російському полоні. Чоловік Олександр та батько Геннадій, мобілізовані від початку повномасштабного вторгнення, разом служили у 79-й ОДШБр, а брат Євгеній — морпіх 36-ї бригади.
Історію родини кореспондентам Суспільного розповіла дружина, донька та сестра військовополонених.
Вторгнення
З дня коли коханого мобілізували Лілія завжди тримає його годинник при собі.
"Він поїхав, вимкнувся вже екран, а я так хвать і все. В рюкзак, з собою десь, я не можу, мені треба, щоб щось було. Чи мені так легше психологічно. Так вони зі мною і катаються", — говорить жінка.
Годинник чоловіка Лілії. Фото: Валентина Гурова/Суспільне Миколаїв
Чоловіка, брата і батька мобілізували в лютому 2022 року.
"Хлопці одразу сказали, ви ж розумієте, ми маємо бути мобілізовані. Вони зібрались і поїхали гуртом у районний ТЦКТериторіальний центр комплектуванння.. На вечір 24 лютого були в бригаді. Брат, Євгеній перевіз дружину до її батьків і на день пізніше пішов", — пригадує Лілія.
З її слів, брат також повинен був стати до лав 79-ї десантно-штурмової бригади, де батько і чоловік. Втім через обстріли Миколаєва його направили у Маріуполь. Так чоловік потрапив до 36-ї бригади морської піхоти.
Зв'язку немає "Будь готова до всяких подій", — коханий Лілії.
Мобілізований чоловік Лілії Олександр. Фото з особистого архіву Лілії
З батьком та чоловіком тримали звʼязок, допоки ті були на обороні Миколаєва, каже жінка. Потім, коли їх передислокували в Донецьку область чоловік зв'язувався востаннє на той час.
"Для мене це був дивний дзвінок від чоловіка. 25 квітня, вже судячи з хронології подій, зараз розумію, це було під час бою. Прозвучала така фраза: "Ти не хвилюйся, я сподіваюсь, все буде добре". Я почула вибух. Зараз це розцінюю, він мені подзвонив і попрощався — це для мене звучало так", — пригадує жителька Миколаївської області.
Лілія — дружина, донька та сестра військовополонених. Фото: Валентина Гурова/Суспільне Миколаїв
З часом, у родині Лілії зрозуміли, що це полон, захисники намагалися вийти з оточення. А згодом їх показали на російських каналах, додає Ліля.
Тим часом брат Лілії — Євген, перебував в оточеному російськими військами Маріуполі, на Донеччині.
"Крайній раз ми його почули 17 березня. Він вийшов на звʼязок, подзвонив вночі. Подзвонив мені й сказав: "Я маму не хочу турбувати, мама почне хвилюватись, плакати, тому телефоную тобі. У мене все добре, я живий", — пригадує Лілія.
Проблиск інформації"Був прильот, батька накрило, прикопало, присипало землею"
Від побратимів, які повернулись із полону, Лілія та її родина по деталях дізнаються деяку інформацію про своїх чоловіків.
"Почали хлопці виставляти у себе на каналах, то я дізналась, що мій чоловік врятував батька. Він вижив тільки з тої причини, що чоловік мій опинився поруч. Був прильот, батька накрило, присипало землею, контузило і чоловік його відкопав. На момент оточення батько був без свідомості, то він не розумів, що вони вже потрапили в полон", — розповідає про оточення родичка військових.
Чоловік Лілії Олександр — у полоні. Фото: пропагандистські ЗМІ
Відео, на якому брат Євгеній вже у полоні, Лілія побачила 13 квітня 2022 року. Потому двічі були фото.
"Фото з табличкою, порядковий номер, його обличчя. Одразу, щойно побачила, сказала — це наш Женя. Родичі всі не могли повірити, що то він, бо людина дуже змінилась. Але все ж таки, я сестра: по мочках вух, по зморшках, по посмішці я на 100 відсотків сказала, що це наш", — каже Лілія.
Брат Лілії Євгеній — у полоні. Фото: пропагандистські ЗМІ
Офіційну звістку про неволю сім'я отримала на всіх воїнів. Жінці зателефонували та підтвердили, що від 12 травня 2022 року чоловіки у полоні. Нині родина не отримувала жодних звісток.
За тих, кому нема що сказати
Матір й батько Лілії. Фото з особистого архіву Лілії"Хоч і бригади різні, але вони всі мої. Я не можу відділити батька від брата, чоловіка від батька. Якщо я сідаю щось робити за чоловіка, я в одному тексті пишу всіх трьох", — говорить жінка.
Лілія бере участь в акціях-нагадуваннях про військовополонених та зниклих безвісти, які організовують у Миколаєві, Новому Бузі.
"Ми переживаємо радість так само, коли когось звільняють з наших хлопців. Вони вже для нас всі свої. Ми вже два роки за таких обставин стали такою великою сімʼєю. Тому і плачемо разом, коли приходять погані звістки, і радіємо, коли — хороші", — додає Лілія.
Фото з особистого архіву Лілії Єдине свято, яке ми зустріли з домашнім столом, це Різдво. Мене так емоційно придавило, накрила тарілки і для хлопців. Таке бажання було, щоб вони були вдома. ЛіліяФото з особистого архіву жінки.
Говорить, ми маємо бути голосом полонених українських військових.
"Мені хочеться, щоб я сьогодні була не тільки за своїх хлопців тим голосом, а за всіх хлопців. За тих, кому нема що сказати, за тих, хто можливо боїться щось сказати. Ми всі в одному човні", — розповідає Лілія.
