Три сестри, Валентина, Любов та Галина, після деокупації Херсонщини переїхали до села Краснопілля на Миколаївщині. Їхні будинки в Антонівці зруйнували російські обстріли у 2022 році. Жінки живуть разом, вирощують овочі на городі та мріють повернутися додому.
Про втрату сина, пережиту окупацію та життя після переїзду сестри розповіли кореспондентам Суспільного.
У 2022 році будинки трьох сестер зруйнували російські військові.
"Спочатку не били, а потім як пішли, як почали шарахати по тому мосту. Били, били, поки його не взірвали. Такий потужний був міст — немає. Немає ні Антонівки, немає ні моста, немає нічого", — говорить Галина.
"І тепер ми не знаємо, куди нам їхати. Як? Що нас чекає у майбутньому? Куди нам, ось війна закінчиться, куди нам? Старість прийшла, немає де жити", — додає Любов.
Сестри п’ють чай за столом. Суспільне Миколаїв/Богдана Будулуца
Після деокупації Херсонщини Валентина, Любов та Галина оселилися в одному будинку у Краснопіллі. Любов розповідає, що спільне проживання допомагає економити.
"Це ж не одному платить 3,5 тисячі, припустимо, чи чотири за місяць. На трьох розділим, все ж таки одна пенсія залишається нам".
Сестри мають невеликий город, де вирощують овочі. Галина каже, що сусіди допомогли із землею.
"Нам сусідка дала половину городу. Там посадили, тут посадили. Редисочка своя, вже картопля, будем копати скоро, цибуля своя — все своє", — розповідає жінка.
Город, де вирощують овочі. Суспільне Миколаїв/Богдана Будулуца
Жінки згадують, що Антонівка сім місяців перебувала під російською окупацією. За їхніми словами, люди виживали завдяки городині та гуманітарній допомозі. Галина розповідає, пенсій тоді не отримували.
"А жили, хто як міг виживав. У мене город. Валя (вирощувала — ред.) кріп, петрушку, цибулю — на базар. Що там сторгували — скупилися. Правда, гуманітарку нам давали. А де дінешся, якщо немає нічого?", — каже Любов.
Валентина додає, що син просив не брати гуманітарну допомогу (від росіян — ред.).
"Син сильно не хотів, щоб я брала. Весь час казав: "Не йди, ма, не йди. Не треба нам тої гуманітарки". Ну а що? Їсти ж немає чого, треба йти", — говорить Валентина.
Колодязь із металевим відром . Суспільне Миколаїв/Богдана Будулуца
Сестри також розповіли про обшуки, які влаштовували російські військові. За словами Любові, військові перевіряли будинки, горища та підвали.
"До мене два рази заходили вісім людей. Зайшли, перевіряли всюди: і на горищі, і в підвалі, і басейн відкривали, заглядали. Всюди вони заглядали. Потім другий раз зайшли, я вийшла, вони: "Бабушка, ми тебе не тронемо. Можно…, — вікно було розбите, — "залізти?".
Під час одного з обстрілів загинув 49-річний син Валентини. Жінка каже, що російський снаряд влучив біля будинку.
"Вбили прямо на порозі, оці "орки". Тільки відійшли туди, на ту сторону (за Дніпро – ред.). Я вискочила з кухні до нього, він весь в крові, і вже з рота кров йде. І що? Ну, сусід бігом, його машину завели, повезли до Херсона, привезли, ну і все. І нічого не вийшло (врятувати – ред.).", — згадує Валентина.
"Ми вже розслабилися. Думали, це вже все, слава Богу, все добре. А тут як почали бити. Вийшов на поріг, і все шарахнули. Касетними бомбами, казали, чи чим. Ото там і цвяхи були, і всяка єрунда. А йому прямо в легеню. Він від воріт йшов, так? Повернувся, і йому прямо все в спину — і все", — розповідає Любов.
Троє сестер — Валентина, Любов та Галина. Суспільне Миколаїв/Богдана Будулуца
Попри пережите, сестри мріють повернутися в Антонівку та разом з дітьми відновити зруйновані оселі.
"Додому хочеться, додому. Я мрію, щоб мене похоронили біля сина. Мій син старший весь час каже: "Ма, не переживай, все одно ми приїдемо додому, все одно". Я кажу: "А коли?" — "Тільки не знаємо коли". Немає коли", — говорить Валентина.
