Майже три роки миколаївець Олександр Фартушний провів у російському полоні, де зазнав катувань і захворів на туберкульоз. Його обміняли 19 березня 2025 року. Попри проблеми зі здоров’ям, чоловік разом із родиною підкорив Говерлу, однак рівно за рік після повернення — 19 березня 2026 року, його серце зупинилося.
Про цивільне життя, полон та рік після повернення Олександра Фартушного кореспондентам Суспільного розповіла дружина Крістіна.
Крістіна та Олександр познайомилися у прокуратурі, де працювали, та одружилися у 2016 році.
Крістіна Фартушна каже, що після звільнення з неволі чоловік мав низку проблем зі здоров’ям: контузію, посттравматичний стресовий розлад, цукровий діабет, а також проблеми із серцем, пам’яттю та слухом. За її словами, спочатку проблеми із серцем були неочевидними, однак у полоні до військових застосовували електрошокери, що могло вплинути на стан здоров’я.
"Але проблема з серцем, мабуть, потенційно може бути у всіх, тому що електрошокер до них застосовується, я думаю, у багатьох місцях утримання. У СІЗО №2 у Камишині це була така "улюблена річ" деяких там", — говорить Крістіна.
Миколаївець Олександр Фартушний. З особистого архіву Крістіни
Вона також зазначила, що у чоловіка були серйозні проблеми з короткотривалою пам’яттю, водночас він добре пам’ятав події багаторічної давнини.
Про службу Олександра Фартушного та початок повномасштабної війни
За спеціальністю Олександр був помічником командира з юридичної частини. За її словами, чоловік двічі служив за контрактом, а у 2021 році підписав другий контракт і долучився до лав 56-ї окремої мотопіхотної бригади.
З початку повномасштабного вторгнення він перебував у Маріуполі.
"Ніколи не говорив мені, де саме перебуває, завжди казав: "Я не можу тобі сказати, де ми зараз", — згадує жінка.
"Я пам’ятаю, що дуже хвилювалася — були тривожні думки. Але чоловік у мене завжди такий: "Все буде добре, все буде добре".
Олександр Фартушний із родиною . Суспільне Миколаїв/Юлія Голокоз
Вона розповіла, що 24 лютого 2022 року не могла додзвонитися до чоловіка приблизно добу через відсутність зв’язку.
"На той час у Маріуполі ще працювали магазини, і він знайшов можливість купити нову SIM-картку й вийти на зв’язок. Мабуть, це був один з останніх разів. Протягом усього березня ми ще інколи спілкувалися, але дуже коротко — буквально кілька секунд: "Я живий. Все добре", — говорить Крістіна.
Крістіна Фартушна переглядає сімейні фотографії. Суспільне Миколаїв/Юлія ГолокозМайже три роки полону: від Оленівки до СІЗО в РФ
Востаннє Крістіна говорила з Олександром 20 березня 2022 року. Перед цим він разом із побратимами переховувався на Маріупольському металургійному комбінаті імені Ілліча, а 12 квітня потрапив у полон.
Жінка згадує, що цей період був для неї часом страху та невідомості.
"Дуже багато їх тоді потрапило до полону, і чоловік казав, що йому багато в чому щастило, бо він говорив: "Я міг померти будь-якої хвилини". Навіть коли він потрапляв у полон, деякі речі були страшні, але якось — янгол-охоронець, чи як це назвати — він потрапив у полон живим, з руками, з ногами, у досить задовільному стані здоров’я".
Олександр Фартушний з побратимом під час служби. З особистого архіву Крістіни
З квітня до жовтня 2022 року Олександра утримували в Оленівці. Там йому вдалося зв’язатися з дружиною телефоном.
"Там якось вдалося пронести телефони. І тоді чоловік 9 травня подзвонив мені саме з Оленівки. До цього, буквально за день, мабуть, я побачила перелік хлопців, які потрапили в полон саме з заводу Ілліча, і там було прізвище мого чоловіка", — каже жінка.
Прапор 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади з портретом Олександра Фартушного. Суспільне Миколаїв/Юлія Голокоз
Крістіна розповіла, що коли стався теракт в Оленівці, переживала за чоловіка. Втім згодом Олександр вийшов на зв'язок.
"Він сказав, що вони не були в тому бараці. Як він тоді зрозумів і, в принципі, за наявною інформацією, деяких хлопців туди заселили спеціально, мабуть. Тобто це не було випадково, скажімо так. Ще був випадок, коли двох хлопців застрелили на території подвір’я. Вижити в полоні — це теж іноді (важко — ред.), це не опція збереження життя.".Катування та творчість у неволі
У жовтні 2022 року Олександра етапували до СІЗО №2 у російському Камишині, де він перебував до обміну. У неволі чоловік склав два вірші, які записав, повернувшись в Україну.
"Чоловік казав, що йому дуже допомагало те, що він складав ці вірші у своїй голові. Деякі рядки йому навіть снилися. Він у мене такий — з дуже яскравою уявою", — розповідає Крістіна.
Вірші, які Олександр Фартушний написав у російському полоні. Суспільне Миколаїв/Юлія Голокоз
Крістіна говорить, що чоловіку запропонували записати відео для родини перед Новим 2024 роком. Після цього Олександра побили.
"Привели в кімнату і запропонували записати відео для сім’ї. Він не зрозумів, навіщо це і чому. Але за це відео його потім дуже сильно побили, зламали ребра. Я не знаю, чому так. Було багато знущань, багато побиттів. Чоловік повернувся з відбитими ногами — його били гумовими палицями й не тільки ними. На ногах були суцільні гулі", — розповідає Фартушна.
Подружжя Фартушних під час спільної прогулянки. Суспільне Миколаїв/Юлія Голокоз
За її словами, вона писала багато листів, однак за весь час її чоловік отримав лише один — від матері у грудні 2024 року. Вона каже, що лист був написаний ще в серпні, але дійшов лише через кілька місяців і став єдиним, який він отримав.
Очікування на обмін Олександра
У 2022 році Крістіна разом із сином Богданом виїхала до Румунії. Періодично приїжджала до Миколаєва й, за можливості, брала участь в акціях-нагадуваннях на підтримку військовополонених і зниклих безвісти. Вже після повернення Олександра з полону, у 2025 році, подружжя разом відвідало одну з таких акцій.
"Коли ти дізнаєшся, що твоя рідна людина в полоні — це, звісно, дуже важко. Але в тебе є надія. Ти живеш цією надією і не маєш права здаватися. Ти розумієш, що їм там значно важче", — говорить Крістіна.
Акція-нагадування про військовополонених у Миколаєві. Крістіна та Олександр Фартушні тримають плакати. З особистого архіву Крістіни
Олександра обміняли 19 березня 2025 року. Після повернення він повідомив дружині про себе телефоном.
"Коли 19 березня чоловік мені подзвонив, він так офіційно сказав: "Крістіна Олександрівна?" Але ж я свій, рідний голос впізнаю завжди. Я розплакалася. Дитина підбігла — теж розплакалася", — згадує вона.
Після повернення у чоловіка діагностували туберкульоз.
"На жаль, туберкульоз — це дуже велика проблема в полоні. Хлопці там хворіють, хлопці там помирають. На руках у мого чоловіка деякі хлопці просто померли — саме хворі на туберкульоз".
Олександр через декілька днів після повернення. З особистого архіву КрістіниЯким було життя після полону?
Олександр розповідав дружині, що в неволі годували загалом нормально, однак порції були дуже маленькі.
"Він просто не міг наїстися — постійно відчував голод і не мав сил", — каже вона.
Після повернення чоловік намагався надолужити це — особливо їв багато солодкого.
"Після повернення у них спочатку була така ейфорія — вони намагалися їсти багато смачної їжі. Мій чоловік після повернення, я навіть не знаю, скільки морозива з’їв. Я не могла зрозуміти, куди воно в нього вміщається, але йому було дуже смачно. Він їв морозиво, цукерки. Казав, що в полоні дуже бракувало солодкого", — згадує жінка.
Олександр Фартушний разом із сином. Суспільне Миколаїв/Юлія Голокоз
Попри фізичну слабкість, родина навіть здійснила сходження на Говерлу в межах сімейного табору.
"Це було дуже важко, але водночас залишилися приємні враження. Перед цим я питала у чоловіка: "Чи ти розумієш, що це буде фізично важко? Як думаєш, впораєшся?" Він казав: "Так, думаю, так". Тому що, звісно, його здоров’я поступово відновлювалося, але він втомлювався і, загалом, деякі речі були для нього важкуватими".
Крістіна та Олександр Фартушні під час подорожі в горах. Суспільне Миколаїв/Юлія Голокоз
19 березня 2026 року, рівно через рік після обміну, серце Олександра Фартушного зупинилося. Йому було 33 роки.
"У нас було дуже багато планів. Ми хотіли цього року всією родиною поїхати до Болгарії, побути разом на морі. Планів було багато", — говорить Крістіна.
Крістіна Фартушна біля могили Олександра Фартушного на кладовищі. Суспільне Миколаїв/Юлія Голокоз"Рік — це багато чи мало? Зараз би хоч п’ять хвилин. Я знаю, що він знав, що я його кохаю. Але більше я цього ніколи не зможу йому сказати. Хоч ми й кажемо, що людина живе, доки про неї пам’ятають."
Крістіна Фартушна на набережній, загорнута в прапор 56-ї окремої мотопіхотної бригади. Суспільне Миколаїв/Юлія Голокоз
Олександра поховали на Жовтневому кладовищі. У нього залишилися мама, дружина, дев’ятирічний син та сестри.
