У російській неволі понад три роки перебував миколаївець Володимир Кравченко. Бойовий шлях розпочав у лавах 79-ї десантно-штурмової бригади, а згодом був у 36-й окремій бригаді морської піхоти.
Про службу та пережите в полоні чоловік розповів кореспондентам Суспільного.
Володимир Кравченко з 2014 року служив у лавах 79-ї десантно-штурмової бригади. За його словами, у той період вони здійснювали розвідувальні рейди та зупиняли підозрілі автівки. Чоловік пригадує, як у травні 14-го року тримали оборону на Донеччині
"В районі Амвросіївки ми зайняли посадки й там уже чекали на них. Були готові до всього. Потім нас кинули в прорив на Донецьку та Луганську області, на кордон. Це було 12 червня — ми вийшли на кордон. Тобто ми вже зайшли в тил противника", — каже Володимир.
У 2021 році він приєднався до 36-ї окремої бригади морської піхоти. З початку повномасштабного вторгнення перебував у Маріуполі.
Миколаївець Володимир Кравченко. Суспільне Миколаїв/Роман Волинський
Кравченко розповідає, що разом із побратимами облаштували позиції на заводі, а згодом — у бункерах, через інтенсивні обстріли. Військові оборонялися та спостерігали, як армія РФ руйнує місто.
"Бачили, як вони "утюжили" Маріуполь — зрівнювали центр міста повністю. Ми розуміли, що їм потрібно саме місто. Мішанька молодий, він запитує мене: "Дядя Вова, а чого ми тут, на заводі, сидимо, а вони по центру міста гатять?" — "Та нащо ми їм треба? Їм місто треба, а потім скажуть, що це ми зробили". Так і було", — розповідає чоловік.
З його слів, було дві спроби вирватися з оточення, втім безуспішно, тому 12 квітня 2022 року довелося здатися у російський полон.
"Нерозуміння, що буде далі. Розуміння того, що кінець, що незрозуміло, що з тобою зараз, що хочуть — те й зроблять. Повірили в обіцянки (командування ЗСУ — ред.), що через два тижні обміняють".
"Забрали в полон одразу. Прийняли, усе забрали, посадили в КамАЗ і завезли. Був прикордонний загін, був наш "Сартана". Нас тримали в якихось бараках — ні води, ні їжі дві чи три доби, не пам’ятаю, були там. Потім відвезли на Оленівку. Там шість діб без води. Годували, але з водою — хана. У них була з нею напруга, тож усе, чого хотілося — це води. Перше, що потрібно в полоні — вода", — говорить Кравченко.
Чоловік під час служби у війську. З особистого архіву Володимира
Після Оленівки, говорить чоловік, їх перевезли в Іванівську область, що в Росії.
"В Івановській області — там хана, почалося оце жахіття полону. Перше в них це було весь час. Я був 3,2 роки в полоні — постійний голод. Вони годують так, щоб ти просто тримався на ногах. Все, більше нічого. Тобто хліб — у вигляді глини. Ну і "похльобки" їхні, каші якісь. В нас з’явилася вже така приказка: "Аби не п*здили". Били всім: кийками, палками, ще таким дерев’яним молотком — типу вони "перевіряли" ліжко, і все оце. По перевірках — кожен вихід з камери, коротше, була п*здюлина", — розповідає Володимир.
В Іванівській області його утримували півтора року, потім — дев’ять місяців у Таганрозі та ще дев’ять — у Пермському краї.
"У кожній в’язниці було по-різному, а сенс усюди один. Прокинувся зранку — і чекаємо п*здюлину. Потім сніданок або навпаки — залежно від того, де і як. Били так, що позаду, від поясниці до колін, усе чорне було. А як відбій — ліг і не знаєш, на якому боці лежати: чи на спині, чи на животі, чи на чому. Як не повернешся — усе болить. Ти і лежати не можеш, і стояти, і сидіти". 
Кравченко під час служби З особистого архіву Володимира
Один раз у неволі Володимир мав змогу прочитати листи від рідних.
"Викликали на допит, а потім кладуть тебе на живіт, обличчям до долу, і дають лист читати. Оце почитав — назад їм віддав. Що запам’ятав, що не запам’ятав — то їм до лампи, вони тобі дали почитати", — говорить Кравченко.
Чоловік згадує, що російські військові дозволяли спілкуватися з рідними, але після цього два дні не було їжі.
"Найскладніше — це відчувати, що ти людина, а перебуваєш у таких умовах, ніби ти не людина. І ставлення до тебе гірше, ніж до скотини. Ти це розумієш і не можеш нічого з цим зробити — від тебе нічого не залежить абсолютно", — розповідає Володимир.
Звільнений з полону Володимир. Суспільне Миколаїв/Роман Волинський
Повернувся з полону Володимир 10 червня 2025 року. Чоловік каже, що після обміну своїх життєвих поглядів не змінив.
"Оце саме було найтяжче — знати, що, не дай Боже, завтра буде обмін, а я сьогодні помру, не дай Боже. Оце було саме найтяжче: витримати все і дочекатися обміну".
Військовий отримав нагрудний знак "За незламність".
"Це за полон. Приємно. У мене ще є медалька з 14-го року — за АТО. Ми не за нагороди. Просто приємно. Нагорода буде в іншому: коли вже будемо на Камчатці, спровадимо їх (росіян — ред.) у Тихий океан — оце буде нагорода за все".
Нагороди, які отримав чоловік З особистого архіву Володимира
Чоловік говорить, що після реабілітації планує повернутися до війська.
Читати ще У Миколаєві було чутно звуки вибухів: що відомо
Читати ще Внаслідок обстрілу в Миколаєві пошкоджений тролейбус
