Загиблий військовий батальйону «Вовки Да Вінчі» Олег Яровий став першим бійцем Сил безпілотних систем, відзначеним найвищою державною нагородою від часу їхнього заснування у 2024 році — Герой України.Його історія увійшла до списку Forbes Ukraine «30 до 30». Разом із платформою «Меморіал» видання зібрало в ньому 30 українців до 30 років, чиї життя передчасно забрала війна.
Батьки Олега розповіли кореспондентам Суспільного про його дитинство, перші роки служби та рішення повернутися на фронт після демобілізації.
Дитинство і мрія стати футболістом
Олег Яровий народився 11 листопада 2002 року в селі Довга Пристань Синюшинобрідської громади Миколаївської області. Його мати Оксана згадує його як чуйного, допитливого, веселого та сміливого хлопця з лідерським характером.
«У дитячому садку його навіть нагородили грамотою «За срібний сміх і добру вдачу», хоча був і непосидючим, і бешкетним», — розповідає вона.
Батьки Олега Ярового — Оксана та Віктор. Суспільне Миколаїв/Юрій Островершенко
З дитинства Олег ходив на карате, пізніше захопився боксом і футболом, а також учив англійську мову. Найбільше мріяв стати професійним футболістом.
Дитячі фотографії Олега Суспільне Миколаїв/Юрій Островершенко 
Дитяча фотографія Олега Суспільне Миколаїв/Юрій Островершенко
Батько Віктор каже, що через війну ця мрія не здійснилася. Водночас у травні 2025 року Олег зміг наблизитися до неї — саме він першим ударом розпочав футбольний матч між командами «Лівий берег» та «Карпати» як боєць підрозділу «Вовки Да Вінчі».
«Він на війну пішов дитиною»
У 2021 році, після закінчення Первомайського професійного ліцею, у 18 років він пішов служити до Національної гвардії України. Коли почалося повномасштабне вторгнення, Олег уже був військовослужбовцем.
«Він на війну пішов дитиною, був у такому віці — це дитина. Шкода, що довелось йому пройти такі випробовування», — говорить Оксана.
У 2024 році Олег підписав контракт із ЗСУ та після навчання у Великій Британії приєднався до 2-ї роти «Гонор» 108-го окремого батальйону «Вовки Да Вінчі», який входить до складу 59-ї окремої штурмової бригади безпілотних систем імені Якова Гандзюка.
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google 
Олег Яровий під час служби в ЗСУ. Особистий архів батьків Олега 
Олег Яровий під час служби у ЗСУ. Особистий архів батьків Олега
Перший бій він прийняв біля міста Українськ на Донеччині. За словами батька, під час бою Олег, перебуваючи в оточенні, з кулемета знищив близько 30 російських військових та організував евакуацію поранених побратимів.
«Сам, отримавши поранення, відмовився від евакуації. Організував оборону позиції та перейняв керування бійцями ТрО. Після чергового сильного обстрілу позиції залишився сам та стримував штурми, що дозволило втримати рубіж, стабілізувати ділянку фронту», — розповідає батько Олега.
Батько Олега Ярового — Віктор. Суспільне Миколаїв/Юрій Островершенко
Віктор Яровий сам воював на Херсонському напрямку. Згодом, за його словами, завдяки ініціативі сина він перевівся до його підрозділу.
«Ми були поруч, хоча на різних ППДПункт постійної дислокації., тому бачилися ми рідко. Одного разу, за місяць до загибелі, він до мене заїхав, ми були вільні. При в’їзді в Павлоград заїхали на каву до першої кафешки, балакали про життя», — каже він.
«Олежка завжди був усміхнений, незважаючи на важку воєнну роботу. Активний, впертий, з поглядом, у якому більше досвіду, ніж слів. Його руки знали ціну відповідальності, а серце — ціну життя».
Після демобілізації пробув удома лише два тижні
У 2024 році після демобілізації Олег міг залишитися вдома, однак він хотів повернутися на фронт — до «Вовків Да Вінчі».
«Два тижні Олежка побув дома, крутився біля мене та читав лекції про «Вовків Да Вінчі», розповідав, як вони воюють трофейною зброєю, які важкі бойові завдання виконують. Просив, щоб я не ображалася, але він все одно повернеться на фронт».
Олег Яровий під час служби в ЗСУ. Особистий архів батьків Олега 
Олег Яровий під час служби у ЗСУ разом з побратимами. Особистий архів батьків Олега 
Олег Яровий під час служби у ЗСУ. Особистий архів батьків Олега
Після поранення Олег уже не міг брати участі в штурмах, говорить його батько. Проте він повернувся до своїх побратимів і продовжив службу.
«Та він повернувся на фронт до своїх побратимів. Олег, хоч і молодий за віком, але вже був відомий як досвідчений сапер, оператор БпЛА, тактичний координатор та розвідник. Постійно вдосконалював бойові навички, впроваджував сучасні підходи до ведення бою, демонструючи приклад сучасного воїна нового покоління», — каже він.
Кохання і життя поза війною
Попри службу та бойові завдання, Олег зустрів кохану — Валерію. Його мати розповідає, що вони були схожими за характерами.
«Незважаючи на тендітність і професію флористки, вона сильна особистість, жартома каже: «Я просто одомашнила Олега». Підтримує нас, пише щодня, приїздить по можливості. Цікаво, що вона його дуже розуміла: «Хочеш з хлопцями на пиво, то сходи, ти ж доросла людина», і це для нього було дивно та водночас приємно», — згадує Оксана.
Альбом, де зображений Олег Яровий разом з коханою Валерією Суспільне Миколаїв/Юрій Островершенко 
Альбом, де зображений Олег Яровий разом з коханою Валерією Суспільне Миколаїв/Юрій Островершенко 
Альбом, де зображений Олег Яровий разом з коханою Валерією Суспільне Миколаїв/Юрій Островершенко
Батько Олега додає, що побратими дивувалися, як незалежний і нестримний хлопець знайшов людину, яка змогла його підкорити.
«А вони з Олегом навіть через інтернет вираховували, які у них можуть бути за вдачею діти. Валерія видала гарний фотоальбом про них з Олегом».
Загибель та пам’ять про Героя України
Олег Яровий загинув 10 липня 2025 року під час стрілецького бою в одному з бойових виходів.
За значний внесок у боротьбу за свободу України його нагородили відзнакою Головнокомандувача ЗСУ «Хрест особливих заслуг». Посмертно Олегу присвоїли звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».
Звання «Героя України» з орденом «Золота Зірка». Суспільне Миколаїв/Юрій Островершенко
На вшанування про Олега Ярового встановили пам’ятні знаки в його рідній Довгій Пристані, Синюшиному Броді, Первомайському фаховому ліцеї, де він навчався після школи, а також на Алеї Слави у Первомайську.
Олег Яровий на Алеї Слави у Синюшиному Броді. Суспільне Миколаїв/Юрій Островершенко
На Алеї Слави в Первомайську серед портретів чотирьох Героїв України є портрет Олега Ярового — наймолодшого серед них.
Читати ще ФОП викупив право вимоги водоканалу в Первомайську. Місцеві почали скаржитися на завищені борги за воду
Читати ще «Мама мене дочекалась»: військовослужбовець миколаївської 79-ї бригади про війну, полон і життя після нього
