Миколаївець Дмитро Щербінін мріяв про службу в десантно-штурмових військах. Захищав Україну в ході Операції Обʼєднаних сил. Повномасштабну війну зустрів на передовій, на Луганщині. Разом з побратимами чоловік давав відсіч російській навалі, допоки в його окоп не влучив снаряд.
Історією українського десантника 79-ї бригади кореспондентам Суспільного розповіли його рідні та друзі.
"Я буду десантником"
Мама військовослужбовця Ганна Щербініна пригадує, її син хотів стати до лав десантних військ.
"Якщо я вже йду на строкову службу, то я буду саме десантником, але мене не беруть" (цитує захисника — ред.). Я кажу: "Ну, то є інші" — "Ні, я буду десантником і все". І от ходив, ходив, домовлявся, здавав нормативи, перевіряв здоровʼя постійно. Потім прийшов каже: "Ма, я — десантник, йду в десантні війська", — пригадує Ганна.
Мати військовослужбовця Ганна Щербініна. Фото: Юлія Філімон/Суспільне Миколаїв
Один з найяскравіших моментів служби Дмитра, який пригадує його матір — перший стрибок із парашутом. Говорить, він пишався цим вчинком, був щасливий.
"У мене, до речі, зараз мрія, я в Німеччині, але коли повернусь в Україну, дуже хочу стрибнути з парашутом. Відчути ті емоції, які він відчув", — розповідає жінка.
День, коли Дмитро перший раз стрибнув із парашутом. Фото з особистого архіву Ганни Щербініної
Зі слів подруги Вікторії, хлопець завжди був добрим, уважним та сміливим.
"Якось ненароком сказала, що хочу кролика. На ранок, це сьома година, вихідний день, телефонує мені: "Виходь до під'їзду". Я вийшла — його нема. Бачу, коробка стоїть, відкриваю, а там кролик", — ділиться спогадами про військового Вікторія.
В окопі під Марʼїнкою
Після строкової служби Дмитро Щербінін підписав контракт із 79-ю окремою десантно-штурмовою бригадою. Служив старшим навідником. Повномасштабну війну підрозділ чоловіка зустрів на позиціях поблизу Щастя на Луганщині. Мати каже, із сином спілкувались зрідка.
"Він більше телефонував друзям, йому все одно хотілось пожалітись і сказати, як воно важко, але мамі він цього не хотів говорити. Він не любив, так би мовити, "соплі". Сказав: "Ма, давай все після війни". У нас була домовленість: він виходить кожен день в інстаграм, щось пише, я бачу — я спокійна", — пригадує мати Ганна.
Український захисник Дмитро Щербінін. Фото з особистого архіву Ганни Щербініної
У серпні 2022 року чоловік брав участь у навчаннях в Німеччині.
"Каже: "Вибач, але мені потрібно навчатись, з цими знаннями я поїду туди. Я не вийду до тебе, навіть якщо ти приїдеш". Завжди його слухалась. Вже 24-25 (серпня — ред.) він мав їхати. Він 24-го мені зателефонував і ми говорили години дві. Тоді він вперше сказав, я боюсь йти на наступне завдання", — пригадує розмову із сином Ганна Щербініна.
Дмитро під час навчань в Німеччині. Фото з особистого архіву Ганни Щербініної"Це ваш, він безвісти зниклий"
Про те, що Дмитро зник безвісти, представники центру комплектування повідомили його дядька Сергія. Загинув військовий 12 вересня.
"Під Марʼїнкою прильот в окоп, він зі своїм товаришем, з яким навчався і воював, вони вдвох згоріли. У нього дуже багато татуювань на тілі, а воно обгоріле, що навіть по них ідентифікувати не могли", — пояснює Сергій.
Дядько українського захисника Сергій. Фото: Юлія Філімон/Суспільне Миколаїв
Для ідентифікації Ганна здала в Німеччині зразки ДНК. Далі залишалось чекати на результати. У цей час на звʼязок виходили побратими Дмитра.
"Вони писали: "Ми не розуміємо, чому вам не кажуть, але Діма загинув". Я до останнього чекала на експертизу, мала надію, що все ж таки якась помилка. Після похорону рік мене всі питали: "Чому не пишеш петицію". Я казала: "Написати — це погодитись із тим, що його немає". Але вже написала", — розказує мати Ганна.
Дмитру Щербініну було 23 роки. Поховали чоловіка на одному з миколаївських кладовищ, поруч із його дідусем.
Фото: Юлія Філімон/Суспільне Миколаїв «Він віддав своє життя за нас, за те, щоб ми жили. І навіть там на небі, він досі нас захищає». Вікторіяподруга загиблого
Петиція про присвоєння воїну звання Героя України (посмертно) набрала необхідну кількість голосів. 24 січня 2023 року Ганні повідомили — сина нагородили "Орденом за мужність" ІІІ ступеня.
