Футбол був частиною життя Олександра Чауса — він грав у командах Миколаєва та Вінниці. Після мобілізації служив провідником у 40-й бригаді морської піхоти. Військовослужбовець загинув у віці 30 років на Дніпропетровському напрямку, підірвавшись на міні.
Про його життя, службу та останню зустріч із донькою кореспондентам Суспільного розповіла цивільна дружина захисника — Анна Шаповалова.
З дитинства Олександр Чаус захоплювався футболом. Через травму коліна професійної кар’єри не побудував, але продовжував грати. Зокрема у командах «Шевченкове», «Арарат», «Агрі Грейн» і «Укр-нива».
«Це була частина його. Він грав за всі команди, мабуть, які тільки можливі в Миколаєві, футбольні ліги. Деякий час ми жили в Вінниці, коли виїхали після окупації. Там знайшов собі команди і також грав. Ну, тобто не тільки по Миколаєву, а ще й багато по районах», — розповідає дружина.
Олександр Чаус завдає удару по м’ячу, 2018-2019 роки, Миколаїв З особистого архіву Анни 
Олександр Чаус з командою отримали нагороди, 2018-2019 роки, Миколаїв З особистого архіву Анни 
Олександр веде м’яч, 2023-2024 роки, Вінниця З особистого архіву Анни 
Олександр з футбольною командою на полі, 2021 рік, Миколаїв З особистого архіву Анни 
Олександр Чаус розминається перед грою З особистого архіву Анни 
Олександр з футбольною командою на полі, 2021 рік, Одеса З особистого архіву Анни
У лютому 2026 року Олександра Чауса мобілізували. Чоловік служив у 40 бригаді морської піхоти на Дніпропетровському напрямку, говорить Анна Шаповалова.
«Треба сказати, що Саші по життю завжди попадались дуже хороші люди, його оточували. І у війську так трапилось, що, на мою особисту думку, Саша потрапив у дуже хорошу бригаду. У Саші був досить хороший командир», — каже жінка.
Коли Олександр був на навчанні, за можливості телефонував раз на тиждень, пригадує Анна.
«Я шукала можливі способи, щоб знайти йому хороші бронік і каску. Він телефонував і я говорила: «Саша, що тобі треба? Давай я передам, давай я знайду, давай щось вирішувати». І мені казав: «Я в армії, я всім забезпечений, мені нічого не треба»», — додає дружина.
«Я думала, що навчання — це страшно, те, що він виходив на зв’язок раз в тиждень, а як виявилось, то було взагалі не страшно. Страшно було, коли він вже потрапив у зону бойових дій».
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google 
Олександр Чаус під час служби, 2026 рік З особистого архіву Анни 
Олександр Чаус під час служби, 2026 рік З особистого архіву Анни
За словами жінки, Олександр евакуйовував поранених і загиблих бійців. А також брав участь у захопленні в полон російських військових. Захисник виводив і заводив людей на позиції на складному напрямку, де важко проїхати машинами, згадує Анна.
«І в цьому був весь Саша, що він завжди перший, завжди кращий, от я можу, я хочу, я буду. Ну, по життю так був. Як щось не думає зробити, от все, от все треба кинути і треба йти робити», — розповідає дружина.
«Колись теж дзвоню йому, я знаю, що він має бути на квартирі, не піднімає слухавку. Думаю, щось не так. Телефонує, каже: «Я тільки що людину спас». Тобто він виконував свої обов’язки навіть тоді, коли він не мав би їх виконувати. Ось такий він був військовий. Оскільки він був добрим, відкритим, щирим».
Олександр Чаус під час служби, 2026 рік З особистого архіву Анни 
Олександр Чаус під час служби, 2026 рік З особистого архіву Анни
У військовослужбовця був псевдо «Гуморист», яке побратими вигадали під час навчання.
«Бо він по життю був такий веселий, активний, у нього було завжди все добре, все на позитиві. У нього «все буде добре». І цей військовий, якого Саша виносив пораненого, він каже: «Я йому так завдячую, він мене з іншими хлопцями витягував. Я назавжди це запам’ятаю»», — говорить Анна.
Загиблий військовослужбовець Олександр Чаус З особистого архіву Анни 
Загиблий військовослужбовець Олександр Чаус З особистого архіву Анни 
Загиблий військовослужбовець Олександр Чаус З особистого архіву Анни
Під час одного з бойових завдань 15 вересня 2026 року Олександр Чаус вів побратимів на позицію. Військові потрапили на міну, внаслідок чого чоловік загинув. Йому було 30 років.
«Саша йшов перший. Він весь удар прийняв на себе. Всі осколки полетіли на нього. Тих бійців також посікло, вони получили травми, але, слава богу, вони живі», — розповідає дружина.
Загиблий військовослужбовець Олександр Чаус З особистого архіву Анни
У труну до чоловіка Анна поклала його футбольну форму, кросівки, м’яч з улюбленою командою «Реал Мадрид» і капітанську пов’язку.
«Єдине, що не поклала, — це щитки на ноги. Але я з ним говорю ж подумки, я кажу: «Вибач, я забула тобі покласти щитки». Ну, от я не відчуваю, що він зі мною десь поряд. А зараз я після його смерті другий раз знаходжусь на стадіоні, я його відчуваю. Я не можу якось це передати, пояснити, але я відчуваю, що він тут», — каже жінка.
Олександр Чаус під час гри у футбол, 2022-2023 роки, Миколаїв З особистого архіву Анни 
Олександр Чаус отримує нагороду, 2021 рік, Миколаїв З особистого архіву Анни 
Олександр Чаус разом з гравцями, 2018-2019 роки, Миколаїв З особистого архіву Анни 
Олександр Чаус під час гри у футбол, 2022-2023 роки, Миколаїв З особистого архіву Анни 
Олександр з футбольною командою, 2023-2024, Вінниця З особистого архіву Анни
У вільний час Олександр любив грати з донькою Соломією у футбол, згадує Анна.
«Казав: «Мої принцеси», і на мене: «Любов моя». Ну, я на нього казала: «Любов моя», ми так і підписані один в одного в телефоні. А на Соломію ми говорили: «Наша любов». Якщо зовнішністю вона пішла повністю в мене, то характером, емоціями, поведінкою — це копія Саші, просто от даже погляд у неї Сашин», — говорить дружина.
Анна зізнається, так і не наважилася сказати доньці про загибель батька.
«Я так нічого й не придумала, крім того, щоб казати: «Соломієчка, тато пішов на роботу», так як він мені написав останнім повідомленням. Кажу: «Але його робота зараз знаходиться на небі, дуже далеко. Через багато-багато років ми зможемо зустрітись з татом. Але зараз, на жаль, він не може нам зателефонувати. Якщо ти хочеш, можеш вийти на вулицю і так от татові помахати», — розповідає жінка.
Загиблий військовослужбовець Олександр Чаус разом з дружиною Анною та донькою Соломією, 2026 рік, Рівне З особистого архіву Анни 
Загиблий військовослужбовець Олександр Чаус разом з донькою Соломією, 2025 рік, Добра Криниця З особистого архіву Анни 
Загиблий військовослужбовець Олександр Чаус разом з дружиною Анною, 2021 рік, Миколаїв З особистого архіву Анни 
Загиблий військовослужбовець Олександр Чаус разом з донькою Соломією, 2025 рік, Добра Криниця З особистого архіву Анни 
Загиблий військовослужбовець Олександр Чаус разом з дружиною Анною під час нагородження, 2021 рік, Миколаїв З особистого архіву Анни 
Загиблий військовослужбовець Олександр Чаус разом з дружиною Анною та донькою Соломією, 2026 рік, Рівне З особистого архіву Анни 
Загиблий військовослужбовець Олександр Чаус разом з донькою Соломією, 2025 рік З особистого архіву Анни 
Загиблий військовослужбовець Олександр Чаус разом з дружиною Анною З особистого архіву Анни 
Загиблий військовослужбовець Олександр Чаус разом з дружиною Анною та донькою Соломією З особистого архіву Анни
Востаннє Олександр Чаус бачився з родиною під час реабілітації з психологічного відновлення у Рівному.
«Коли ми були в Рівному, він ділився зі мною трохи своїм, особистим, тому що в нього були переживання. Він мені говорив: «Ти знаєш, я так боюсь, коли я веду групу з позиції чи на позицію, щоб з ними, не дай бог, нічого не трапилось. Це дуже велика відповідальність», — пригадує дружина.
За словами Анни Шаповалової, з 25 вересня вона збирає підписи під петицією щодо присвоєння полеглому чоловікові Олександру Чаусу звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота зірка» посмертно.
Читати ще Майже два роки без звістки: історія військовослужбовця, який зник на Курщині
Читати ще Влучає в «десятку» наосліп однією рукою: як ветеран з Миколаївщини опанував стрільбу з лука і відкрив власний клуб
