У селі Новоматвіївське за 30 кілометрів від Миколаєва живуть близько 60 людей, переважно пенсіонери та жінки з дітьми. Місцеві змушені збирати дощову воду для господарства та самостійно лагодити водогін. Там немає магазину, аптеки і навіть амбулаторії. А щоб дістатися до міста, люди платять півтори тисячі гривень приватним перевізникам.
Про життя в селі, проблеми з водопостачанням, дорогами та транспортним сполученням журналістам Суспільного розповіли місцеві жителі.
«Я бачила страх»: як Василина пережила окупацію
Під час повномасштабного вторгнення село Новоматвіївське окупували російські військові. Місцева жителька Василина згадує, що під час перебування армії РФ у селі залишалася сама. Тоді їй було 75 років. Поруч не було сусідів, а навколо стояла військова техніка.
Одного разу, розповідає жінка, вона вийшла доїти корову й побачила чотири російські танки. Військові тоді попросили води.
Подвір’я місцевої жительки Василини. Суспільне Миколаїв/Валентина Гурова
«Я кажу: «Ви вчора простріляли, хлопці, башту. Звідки вода?» А вони: «У тебе ж басейн є». А я кажу: «Є басейн. Я вам тягати не буду». І як увірвалося 20 чоловік, тягали, тягали ту воду, витягли з басейну. Я розплакалася. Я бачила страх дуже. Ну, слава богу, жива-здорова», — говорить Василина.
Попри пережите, жінка залишилася в селі.
Місцева жителька Василина. Суспільне Миколаїв/Юлія ФілімонВодогін ремонтують власними силами
Василина говорить, водопровід у селі ремонтують самотужки. Коли стається прорив, люди збирають гроші на матеріали, знаходять робітників або беруться до роботи самі. Кілька років тому разом із сусідом вони наймали людей для ремонту.
Людина копає яму для лагодження водопроводу. Суспільне Миколаїв/Валентина Гурова
Воду для побутових потреб також привозять приватні перевізники зі свердловини в селі Сільвестрівське. За одну бочку жителі платять 700 гривень. Коли йдуть дощі, Василина збирає воду, щоб прати одяг.
«Собачкам треба зварити, курям треба зварити, налити. Ну і попрати. То як є дощ, я стараюся заготовити дощової води. Голову, правда, боюся дощовою мити — думаю, таке ще зробиться. Хто його знає, що», — каже жінка.
Собаки й кіт відпочивають на подвір’ї. Суспільне Миколаїв/Юлія Філімон
За словами Василини, проблема не лише у вартості води, а й у тому, що жителі не можуть розраховувати на стабільне водопостачання.
«Ну, навіть якщо тут лише кілька хат, то можна і щодня ту воду пускати. Хай навіть 80 гривень буде за куб. Я згодна платити. Але, думаю, що воду можна подавати кожен день».
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google 
Вода у баклажках . Суспільне Миколаїв/Юлія Філімон
Місцева жителька Анна говорить, що в разі поломок люди не мають до кого звернутися.
«Якщо в нас поломка, то ми ремонтуємо самі. У нас немає ні старости, ні голови ОТГ. Усе робимо власними руками. Якщо потрібен ремонт, складаємося грошима, йдемо та копаємо. Немає ні трактора, ні екскаватора. Є тільки дві руки, лопата і дві ноги. І неважливо, скільки тобі років: чи 13, чи 78. Це все на наших плечах», — каже Анна.
Пошкоджена водопровідна труба. Суспільне Миколаїв/Валентина ГуроваДорога, якої чекають роками
Окрема проблема Новоматвіївського — стан дороги. Василина розповідає, що під час робіт із прокладання водогону техніка пошкодила насипне покриття.
«Я вже не витримала. Перестріла цей грейдер і кажу: «Для чого ви руйнуєте нашу дорогу? Ви бачите, що я тут одна баба, бідна, живу, уже всі хати повалені. До мене навіть після вашого руйнування дитина не підійде». А мені відповіли, що через шість днів будуть стелити асфальт», — згадує Василина.
Дорога до будинку Васелини. Суспільне Миколаїв/Юлія Філімон
Жінка каже, що чекала на ремонт, але згодом дізналася: асфальт поклали на ділянці по Новоодеській трасі до села Кандибине, а пошкоджену дорогу залишили без відновлення.
«Дощ пішов, глина залишилася, розкисло по коліна. Оцю дорогу насипну зірвали й покинули нас напризволяще», — розповідає жінка.
Дорога, якою жителі Новоматвіївського дістаються до інших населених пунктів. Суспільне Миколаїв/Юлія Філімон
Через стан дороги та відсутність регулярного транспорту поїздка до Миколаєва стає для місцевих дороговартісною. Анна розповідає, що в березні приватний автомобіль коштував близько 1200 гривень, а нині, за її словами, ціна зросла до 2500 гривень.
«Яка має бути зарплата чи пенсія, щоб люди могли виїжджати? В мене четверо дітей, мені дуже тяжко. Старша дочка офіційно влаштувалася на роботу, навчається на третьому курсі. Вона має один вихідний і відпочиває в місті, бо приїхати сюди — дві з половиною тисячі, і стільки ж назад. Не накатаєшся», — каже Анна.
Дорога до села Новоматвіївське. Суспільне Миколаїв/Валентина Гурова
За її словами, через вартість поїздок родині складно не лише відвідувати місто, а й продавати продукцію на ринку. Коли з виручки потрібно віддати гроші за дорогу, заробіток стає значно меншим.
Покриття дороги до села Новоматвіївське. Суспільне Миколаїв/Юлія ФілімонУ селі немає магазину, клубу й можливості отримати допомогу
Анна каже, що в Новоматвіївському немає належної інфраструктури. Через це люди поступово виїжджають, а будинки залишаються порожніми.
«Проблема з водою. Проблема з тим, що немає як поїхати купити ліки і щоб до нас приїхали, привезли їх. Щодо роботи — немає ні виїзду, ні заїзду. Немає допомоги ніякої. Я скільки себе пам’ятаю, завжди так було», — говорить жінка.
Корови переходять дорогою через село Новоматвіївське. Суспільне Миколаїв/Валентина Гурова
Жителька села Катерина згадує, що раніше в селі були магазин, клуб і ферма. Тепер, каже вона, село поступово занепадає.
«Я пам’ятаю, дівчиною в клуб ходила, на дискотеку. Працювала на фермі, приходила заморена, а потім ішла в клуб відпочити», — розповідає місцева жителька.
Вівці пасуться біля зруйнованої будівлі в селі Новоматвіївське. Суспільне Миколаїв/Юлія Філімон
Жінка звертає увагу і на порожні будинки. На її думку, покинуті оселі могли б стати житлом для людей, які через війну втратили домівки.
«Скільки в нас зараз хат стоїть порожніх. Можна пустити людей, хай живуть. Люди ж потребують житла. Дайте їм можливість, хай навіть безплатно. Є люди, які перебувають просто неба», — кажуть жительки.
Одна з вулиць села Новоматвіївське Миколаївської області. Суспільне Миколаїв/Валентина Гурова«Я би хотів, щоб село цвіло»
Попри проблеми, 17-річний Володимир не хоче залишати Новоматвіївське. Він виріс тут і згадує, що раніше до школи дітей возив автобус, який зупинявся біля клубу. Тепер через малу кількість учнів він ходить рідше, а коли ламається, дітям доводиться йти пішки.
Місцеві жителі спілкуються на подвір’ї в Новоматвіївському. Суспільне Миколаїв/Юлія Філімон
Після школи Володимир планує продовжити навчання в Миколаєві, але не знає, як вирішити питання з дорогою та проживанням у місті.
«У Миколаїв як виїжджати? Транспорту немає, доріг немає, а жити в Миколаєві невигідно. Я не хотів би продавати рідне село. Я би хотів, щоб воно цвіло і цвіло», — говорить хлопець.
17-річний Володимир. Суспільне Миколаїв/Юлія Філімон
Володимир вважає, що в села є майбутнє, якщо відремонтувати дорогу, налагодити транспортне сполучення та відновити роботу магазинів і клубу. Тоді, на його думку, люди могли б повертатися, купувати будинки й облаштовувати життя.
«Я реально бачу майбутнє в селі. Я тут 17 років прожив і все одно його люблю», — каже Володимир.
Читати ще Щоденники забутих сіл: хутір Богданівський
Читати ще Щоденники забутих сіл: Новогригорівка й Біла Криниця
