Понад рік військовослужбовець Тарас Мінаков вважається безвісти зниклим. Чоловік пішов на фронт добровольцем попри тяжке захворювання, воював на Донеччині. Зараз його мати намагається отримати бодай якусь звістку про сина.
Про військового та його шлях у війську кореспондентам Суспільного розповіла його мати Тетяна.
Коли почалася повномасштабна війна Тетяна разом із сином Тарасом почали волонтерити — готували їсти для військових.
"Він каже: "Мамо, гуманітарка — це добре. Але ж треба йти захищати Вітчизну. Я не роблю те, що я повинен робити". У нього були великі проблеми зі здоровʼям, у нього була гідроцефаліяНадмірне накопичення спинномозкової рідини (ліквору) у шлуночках мозку, що спричиняє підвищений внутрішньочерепний тиск і пошкодження тканин.. Він пройшов курс лікування та мав "білий білет". 3 серпня він пішов у ТЦК і попросив, щоб його забрали", — згадує жінка.
Мати Тараса Тетяна Мінякова з його фото. Суспільне Миколаїв/Роман Волинський
У 2022 році чоловіку запропонували роботу в штабі. А у 2024 він пішов на фронт.
"27 квітня його забрали на передову. Він не був підготовлений. Коли сертифікат йому видали в частині, коли приїжджали до них інструктори, то казали: "Йди працюй, займайся паперами". Тому він не розбирав автомат. Тільки на стрільбах був", — каже жінка.
За освітою син Тетяни — інженер. Каже, завжди був сильним і відповідальним.
"Він постійно мені казав: "Мамо, нам треба тримати Краматорськ, бо вони далі підуть".
"Фотографував, коли вони укріплення робили. І казав: "Хлопці, ви будете тут стояти? Я тут не стану!" Тобто вчив хлопців, щоб вони правильно будували ці укріплення. Дуже багато сперечався і казав: "Хлопці, треба спочатку думати, як своє життя зберегти", — каже Тетяна.
Фото окопів, які робив Тарас із побратимами. З особистого архіву Тетяни Мінакової
Тетяна кілька разів приїжджала до сина.
"Тоді коли я приїхала вчергове до нього, він мене не привітав. Стоїть на вокзалі і з кимось розмовляє. Тоді, коли вже побалакав, запитую: "Це що? Ти мене вже не бачиш?" Він каже: "Та ні, це Олексій, якого я тоді розкопав. То я був на позиції, то він. І ми ніяк не могли звʼязатися і поговорити". І той йому дякував за те, що син врятував йому життя", — згадує Тетяна.
"Приїжджаю я до нього в жовтні, а він сидить і дивиться на мене, і каже: "Мамо, я туди не хочу".
Військовий із матірʼю. З особистого архіву Тетяни Мінакової
25 січня 2025 року отримала сповіщення, що Тарас зник безвісти поблизу Оріхово-Василівки на Бахмутському напрямку.
"Мені повідомили: якщо загинув Артем, то так як Тарас був поряд, можливо, загинув і Тарас. Хлопці сказали ще, що позаду йшли "орки". То чи Тарас в полоні — його забрали, чи разом з ним загинув", — каже жінка.
Зараз про сина нагадують фото та нагороди.
"Якщо балакати за нагороду "За спасіння життя", то я знаю, за кого, чиї життя він рятував. А от Президентська… Ну, це він вже коли повернеться — мені розповість", — розповідає мати військового.
Нагороди військового. Суспільне Миколаїв/Роман Волинський
Мати військового виходить на акції-нагадування про військовополонених та безвісти зниклих. Вірить, що Тарас живий.
"Ми виходимо на акції. Зустрічаємо тих хлопців, які повертаються з полону. І деякі кажуть, що в частині була помилка: сказали рідним, що вони загинули, але вони стоять перед нами. І ми розуміли, що чудо повинно відбутися".
