У Південноукраїнську 16 листопада попрощалися з військовим Володимиром Кочмолою. Чоловік загинув під час виконання бойового завдання у віці 49 років.
Кореспонденти Суспільного поспілкувалися з близькими загиблого.
Володимир народився 4 серпня 1974 року у селі Байрак на Полтавщині у багатодітній родині. Він зростав разом із чотирма братами та сестрою.
У юності Володимир захоплювався футболом та рибалкою. Після закінчення школи навчався в технікумі. Потім був призваний на строкову службу. Два роки служив у Криму, став морським піхотинцем.
Після служби чоловік переїхав до Південноукраїнська, де жили його старша сестра Валентина та молодший брат Віктор. Він влаштувався монтажником на місцеве підприємство, одружився, став батьком двох синів.
Портрет Володимира Кочмоли. Суспільне Миколаїв/Надія Ковтан
Покладання квітів на труну загиблого. Суспільне Миколаїв/Надія Ковтан
Табличка з іменем на хресті. Суспільне Миколаїв/Надія Ковтан
Згодом Володимир змінив роботу: перед повномасштабним вторгненням декілька років працював на заводі у Луганську вахтовим методом.
У липні 2023 року чоловіка мобілізували. Після навчання він вирушив на фронт.
Військовослужбовець із позивним Зохан згадує Володимира як веселу та життєрадісну людину, яка підтримувала побратимів навіть під час артилерійських обстрілів. За його словами, Володимир намагався підтримувати бойовий настрій, розповідав анекдоти та запевняв, що вони повернуться додому і все буде добре.
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google
«Завжди прагнув захистити, допомагав усім, був дуже добродушною людиною. Воював також вміло. Боялися всі, але він показував гарний приклад, що здаватися і боятися не можна. Ворог майже завжди отримував поразку, відбивалися, як могли», — каже чоловік.
Як згадує сестра Валентина, Володимир воював у гарячих точках на сході.
«Отримав поранення, чотири контузії, витягали у нього уламки. Останній раз я з ним розмовляла 20 квітня. А з братом він говорив по відеозв’язку».
Володимир разом із сестрою Валентиною. Фото з архіву родини
Володимир вирушив на завдання разом із побратимами. 21 квітня зв’язок із ним обірвався. Згодом стало відомо, що позицію зайняв противник. А військового відтоді вважали зниклим безвісти.
Упродовж двох з половиною років родина не втрачала надії на його повернення та сподівалася, що Володимир живий і перебуває в полоні. Сестра Валентина виходила на кожну акцію-нагадування про полонених та зниклих безвісти. 6 вересня жетон з іменем Володимира повісили на «Символ Надії».
19 серпня 2025 року тіла загиблих передали Україні у рамках обміну полеглими. 6 липня 2026 року родині повідомили про перше співпадіння ДНК, а 7 листопада — про друге. Так стало відомо, що 21 квітня 2024 року під час штурмових дій противника на позиції ЗСУ поблизу села Діброва Севєродонецького району Луганської області Володимир загинув.
16 листопада рідні та близькі провели Володимира в останню путь. Побратими з 63-ї окремої механізованої бригади передали родині пам’ятні відзнаки, прапор бригади та символіку підрозділу, а також висловили співчуття рідним.
«Дуже хороший брат. У мене брат найкращий: веселий, завжди жартував, допомагав, підказував. Мої діти його дуже любили, і він їх», — розповідає Валентина.
Альона, донька Валентини. Суспільне Миколаїв/Надія Ковтан
За словами Альони, доньки Валентини, Володимир був для неї одним із найближчих родичів. Вони часто проводили час разом, коли чоловік повертався із заробітків.
«Він мене називав не Альоною, а Ноною. І я навіть для себе розумію, що найближчі люди мене тепер так називають, саме через нього. Він був такий задорний, дружелюбний. Якщо ми з’їжджалися всією сім’єю на свята, він був душею компанії. Він задавав баланс в нашій сім’ї, був для нас важливим. Коли його не стало, це вдарило сильно по нашій родині. Він назавжди залишиться у наших спогадах найдружнішою, найпривітнішою людиною», — згадує жінка.
Друзі загиблого тримають запалені фаєри. Суспільне Миколаїв/Надія Ковтан
Живий коридор на прощанні з Володимиром Кочмолою. Суспільне Миколаїв/Надія Ковтан
Друзі загиблого тримають запалені фаєри. Суспільне Миколаїв/Надія Ковтан
Після заупокійного богослужіння у храмі Володимира Кочмолу поховали на Алеї Слави міського кладовища. Під час прощання його побратими прочитали «Молитву українського націоналіста», а друзі родини запалили фаєри.
