Медикиня 250-го Обʼєднаного центру інженерної підтримки Сил підтримки Тетяна Литвиненко щодня із саперами виконує бойові завдання в лісах, степах та міській забудові. За плечима Тетяни — бойова робота на Харківщині, Запоріжжі й Донеччині. А вдома, у Києві, на неї чекають двоє дітей і двоє онуків.
З нагоди Дня інженерних військ України Тетяна Литвиненко розповіла кореспондентам Суспільного про особливості своєї служби.
До повномасштабного вторгнення Тетяна жила і працювала в Києві. Та вже у 2022 році долучилася до лав ЗСУ. Із саперним підрозділом виконує бойові завдання на Херсонщині.
«Я дуже багато років працювала в Києві в будинку дитини. У мене там була прекрасна робота, чудова. Я дітей дуже люблю. Але коли це все сталося, то пішла в армію. Добровільно».
Медикиня 250 Обʼєднаного центру інженерної підтримки Тетяна з позивним «Віагра». Суспільне Миколаїв/Олександр Гордієнко
У війську Тетяна майже одразу отримала позивний.
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google 
«На кожен підрозділ питали, який буде позивний. Ну, наші дівчата на медпункті придумали — «Віагра». І вже на виїзді мої хлопці з підрозділу сказали: «Будеш «Віагрою»», — пригадує Тетяна.
Щодня Тетяна носить із собою «мобільний шпиталь» — свій наплічник. Цей новий рюкзак медикиня отримала цьогоріч під час навчань у Сполученому Королівстві.
«Для масивних кровотеч, для дихальних шляхів, для внутрішньовенного доступу, ран, опіків. Внутрішньошкірний доступ також в мене є, є термоковдри».
Тетяна тримає наплічник з медикаментами та засобами для надання допомоги бійцям. Суспільне Миколаїв/Олександр Гордієнко
Медикаменти у наплічнику. Суспільне Миколаїв/Олександр Гордієнко
Коли сапери, а з ними і Тетяна, виїжджають працювати на нову локацію, медикиня має здійснити низку організаційних дій.
«Поки ми зробимо рекогностуванняУ військовому контексті це візуальне та інструментальне вивчення району майбутніх дій. Для мене — це знайти стабпункти. Увійти у взаємодію з іншими медиками», — пояснює «Віагра».
«Випадки бувають різні. Якщо щось трапляється, тоді хлопців везу до лікарні, надаю допомогу і везу до лікарні».
Сапер обстежує територію з міношукачем. Суспільне Миколаїв/Олександр Гордієнко
За плечима Тетяни — бойова робота на Харківщині, Запоріжжі й Донеччині. Медикиня працює з кінологічними підрозділами, пішими саперними групами та операторами, які керують наземними роботизованими комплексами.
«А хто, як не ми? Якщо в мене вже є онуки, в мене є діти. Пішла я, чого молоді мають бачити ті сльози, той смуток», — каже медикиня.
У цивільному житті Тетяна полюбляла рукоділля й кулінарію. Вишивати на службі часу не вистачає, а от приготувати щось смачненьке побратимам інколи виходить, каже «Віагра».
Понад усе жінка чекає на зустріч із рідними.
«Інколи, як дозволять, хоч на пару днів додому: зʼїздити, побачитись і швидко повернутися».
Читати ще «Я зрозуміла, що можу більше». Фрактал: від бойової медикині до операторки дронів | Інтерв'ю
Читати ще Оборона Миколаєва, Марченко, перші бої за Херсон. Інтервʼю командира підрозділу БпЛА спецпризначення "Болгаричі"
