Військовослужбовці 208-ї зенітної ракетної Херсонської бригади Ганна та Максим познайомилися на фронті у 2022 році. Вона врятувала йому життя після травми, а згодом вони одружилися, стали батьками та продовжують службу.
Про історію знайомства, закоханості, подружнє життя та службу Ганна та Максим розповіли журналістам Суспільного.
Знайомство під обстрілами
Ганна та Максим познайомилися під час виконання бойових завдань на Херсонщині. У 2022 році вони служили в одному підрозділі: Ганна була бойовою медикинею, Максим — кулеметником.
Під час одного з обстрілів чоловік зазнав травми — відкритий перелом ноги та втратив свідомість. Побратими винесли його в укриття, де допомогу надавала Ганна.
"Я відкрив очі — вона з ліхтариком світить. Світло таке червоне, нічне. Я кажу: "О, я вже на небі?" А вона: "Та ні, ще поживеш, ти тут". Вона мене перев’язувала, а я в стані шоку кажу: "Я повинен на тобі одружитися — ти мені життя врятувала". Посміялися тоді", — згадує Максим.
Військовослужбовиці Гана та Максим обіймають сина. Суспільне Миколаїв/Валентина Гурова
Згодом Ганну перевели служити до міста, а Максим залишився на позиціях. Вони почали більше спілкуватися телефоном.
"Він писав, телефонував: "Як ти там? Як справи?" А одного вечора стукають у кабінет у медпункті. Відчиняю — стоїть він. Стосунки почалися в нас", — розповідає Ганна.
Освідчення та весілля
Через певний час Максим вирішив зробити пропозицію.
"Прийшов у медпункт і кажу: "Ти вийдеш за мене?" Вона розхвилювалася, розплакалася. Зайшов пан майор, питає: "Що сталося?" А ми йому: "Йдіть, будь ласка, звідси", — каже військовий.
Пара йде алеєю та тримається за руки, поруч біжить син. Суспільне Миколаїв/Валентина Гурова
Одружилися швидко, говорить Максим, у РАЦСі пішли назустріч парі і призначили розпис на наступний день.
Згодом у родині народився син Святослав — у день народження Максима, 25 березня.
Служба і розлука
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Максим каже, рішення долучитися до оборони ухвалив одразу.
"Ми з хлопцями згуртувалися, зібрали все, що мали, робили коктейлі Молотова. Трохи повоювали, попартизанили в ТрО, але це тривало недовго — і вирішили, що потрібно йти до Збройних сил України", — згадує чоловік.
Військовослужбовець 208-ї зенітної ракетної Херсонської бригади Максим. Суспільне Миколаїв/Юлія Філімон
Військовий потрапив до Повітряних сил. Там відбув бойове злагодження разом із підрозділом.
"Нас підготували, ми розуміли, що треба їхати на бойовий виїзд. І, як то кажуть, гайда гасити ворога".
Нині Максим продовжує службу у складі 208-ї зенітної ракетної Херсонської бригади. Спочатку опанував кулемети та переносні зенітно-ракетні комплекси, згодом долучився до підрозділу безпілотних систем.
"Коли почали створювати сили безпілотних систем, запропонували спробувати. Я навіть не вагався — одразу погодився. Зібрали команду, пройшли навчання і почали працювати", — каже військовослужбовець.
Військовослужбовець стоїть біля великокаліберного кулемета. Суспільне Миколаїв/Юлія Філімон
За його словами, кожну збиту повітряну ціль він присвячує дружині та сину.
"Присвячуємо збиті ворожі цілі дружині, дитині, сім’ї, побратимам, командирам, нашій Україні. Коли збиваю — перша думка: добре, що нікому не долетить, не постраждають люди, інфраструктура. Це найголовніше".
Ганна говорить, поєднувати материнство і службу непросто.
"Дуже тяжко. Дитина росте, чоловік не бачить, син батька не бачить. Коли приїжджає — син звикає, а потім він знову їде, і в малого істерики. І в мене настрій падає", — каже вона.
Військовослужбовиця Ганна. Суспільне Миколаїв/Юлія Філімон
Під час чергувань чоловіка Ганна стежить за новинами та одразу пише йому.
"Я бачу, що щось летить, одразу питаю: "Ти де?" Він відповідає: "Я на місці". Коли збиває — пише: "Сонечко, все вдалося". Я тоді вже не можу спати до ранку. Пишаюся ним", — говорить Ганна.
Максим зізнається, що сумує за родиною.
"Завжди прошу: скиньте фото, відео, давайте по відеозв’язку поспілкуємося, покажи мені сина. Дуже сумую", — розповідає військовий.
Військовослужбовець Максим посміхається поруч з сином. Суспільне Миколаїв/Юлія Філімон
Головною мотивацією для нього залишається родина і бажання перемоги.
"Хочеться, щоб це все закінчилося, щоб ми перемогли і почалося спокійне цивільне життя. Щоб люди могли спокійно спати. Це найголовніше".
