Від початку повномасштабної війни Валентина залишалася у Тягинці на Херсонщині. Жінка пережила російську окупацію, а другого грудня 2023 року отримала поранення. Нині живе у Миколаєві.
Про те, як перенесла операцію та переїхала до Миколаєва Валентина розповіла кореспондентам Суспільного.
Тягинка опинилася під окупацією російських військ 24 лютого 2022 року. Після відступу військові РФ продовжили тероризувати село і обстрілювали його з різних видів зброї. Внаслідок одного з таких обстрілів жителька Тягинки Валентина отримала поранення. Розповідає, другого грудня 2023 року снаряд впав неподалік її будинку.
"Коли вийшла я з хати, йшла у літню кухню, думаю, позакриваю двері, закрию у кухні двері. Я вийшла, я навіть не зрозуміла нічого абсолютно, мені як дало в око, я думаю, та що ж це мене таке вдарило в око, я до ока, витягла оце, що в мене було? Я не знаю", — розповіла Валентина.
"Контузія у мене, так, і у мене сильно проблема з головою зараз. Оце з оком, сильно у мене болить око"
З-під обстрілів Валентину вивезли військові медики. Першу допомогу їй надали у Херсоні, а прооперували око в Інституті очних хвороб і тканинної терапії імені Філатова в Одесі, каже жінка.
"Мені око зшивала. Воно зшите, око. Ось тут намацати навколо і середина, там все розбито було. Зробили операцію мені. Три години робили, сильно довго. Сильно багато гематом", — пригадує жінка.
Валентина показує фото онука, яке поставила на заставку екрану телефону. Фото: Юлія Голокоз/Суспільне Миколаїв
Валентина поїхала до Миколаєва. Нині від звуку сирени жінці стає неспокійно.
"То я оце тільки повітряна тривога мене починає трусити, мене починає, не знаю, де мені дітися, куди мені втекти, що мені зробити. Я сильно боюся, я навіть боюся виходити на балкон. Мені це так сильно страшно, того що я там перенесла у нас в Тягинці таке твориться", — каже Валентина.
Валентина все життя прожила у Тягинці. Працювала диспетчером, а згодом — бухгалтером. П’ять разів була депутатом сільської ради. Жінка пережила окупацію. Залишилася без зв’язку, світла та води. Пригадує, росіяни перевіряли будинки, документи, а також забирали людей на допити.
"Я відкрила мовчки хату, заходьте, дивіться, тому що я боялася з ними балакать".
"І в сараї, і в хату — вони, не знаю, що вони шукали, вони нічого не казали. Кажу, що ви шукаєте хлопці, от що ви будете шукати, у гардеробі в мене, ритися у постільному. Ну вони відкривали в гардеробі двері, і де можна було відкривали, дивилися, і в сараї дивилися", — пригадує Валентина.
У Миколаєві Валентина живе сама. Розповідає, квартиру орендує онук, а з ліками допомагає місцевий волонтер. Мріє скоріше повернутися додому.
"Оце я тут сиджу як у шпаківні. Я не можу. Я мислями я вдома".
Волонтер Володимир, який допомагає Валентині. Фото: Юлія Голокоз/Суспільне Миколаїв
Керівник волонтерської організації "Миколаїв добро" говорить, допомагають переселенцям адаптуватися у місті. Валентині благодійники привозять необхідні ліки та продуктові набори.
"Я хотів записати розмову з цією жінкою, щоб спільнота побачила, що це є реальна проблема і люди, які приїжджають, вони просто не можуть знайти цю допомогу", — говорить волонтер.
Зараз підтримкою для жінки є двоє синів та онук, розповідає Валентина.
