У селі Миколаївське Шевченківської громади 6 лютого попрощались із Русланом Ходою, який загинув на Херсонщині в серпні 2022 року. Чоловік брав участь в обороні Миколаєва, потому — в боях на Донеччині та півдні України. У нього залишилась дружина та двоє дітей.
В рідному селі Руслана Ходу зустрів "живий коридор".
Односельці та ті, хто знав Руслана, стоячи на колінах зустрічають «героя на щиті», 6 лютого 2024 року. Фото: Валентина Гурова/Суспільне Миколаїв
В останньому бою із ним був побратим із псевдо "Праведний". Чоловіки дружили з перших днів повномасштабної війни.
Фото: Валентина Гурова/Суспільне Миколаїв «3-го березня (2022 року — ред.) ми вже під Соляними окопувались, копали бліндажі, були морози. Ми спали під кущами поки не було бліндажів». «Праведний»побратим Руслана Ходи
Служити Руслан хотів саме в 36-й окремій бригаді морської піхоти. Там служив його тренер з тхеквондо Григорій Хозяінов.
Руслан Хода із тренером Григорієм Хозяіновим. Фото надані дружиною загиблого Тетяною Бакоцькою
Руслан Хода із псевдо "Тарзан" був командиром підрозділу. Загинув в бою поблизу Лозового на Херсонщині 4 серпня 2022 року.
"Йшов вперед і вів всіх за собою, як командир, як людина".
"Я бачив, як він загинув. Також наш ще один побратим там загинув. Через масований обстріл ворога, ми, хто був поранений, хто зміг вийти, хто тяжкий, кому змогли надати допомогу, а коли вже й медик отримав поранення, ми вже відходили, а "Тарзана", "Черкеса" і ще двох людей не змогли забрати з поля бою", — пригадує день загибелі товаришів "Праведний".
Руслан Хода. Фото надані дружиною загиблого Тетяною Бакоцькою
Попри поранення "Праведний" розпочав пошуки загиблого друга.
"Вже коли лінія фронту відсунулась, нам дозволили висунутись. Попри те, що рана ще не затяглась, ми йшли на насип, переправу, через воду йшли за хлопцями, шукали. І оскільки я памʼятаю місце. Мій обовʼязок перед його рідними, у нього є син і донька, вони з мамкою в Польщі зараз, це мій обовʼязок, я зобовʼязаний це зробити був, пішов всупереч обставинам", — розповів побратим Руслана.
Син та донька Руслана. Фото надані дружиною загиблого Тетяною Бакоцькою
18 місяців рідні не могли попрощатись із Русланом. Тіло евакуювали з поля бою, потому чекали на завершення ДНК-експертизи.
"Це був страшенний час. Понад рік — це для нас було пекло. Ми навіть вірили, що він в полоні, ми були згодні на будь-яку новину, чи поранений, але лишень би був. Нам якось десь за два тижні до цієї новини сказали, що він в полоні, у нас в душі все "піднялось", десь повірили. І оце вже коли повідомили, що ні, то все", — розповіла Світлана, тітка загиблого.
Люди колоною рухають до кладовища, 6 лютого 2024 року. Фото: Валентина Гурова/Суспільне Миколаїв"Герой Руслан повернувся додому, повернувся на щиті. Слава Герою, шана Герою. Вічна памʼять Герою".
Від імені Президента України рідним Руслана передали жовто-блакитний прапор. Після цього у пам'ять про загиблого військового пролунав почесний залп.
Рідним Руслана передали прапор України, 6 лютого 2024 року. Фото: Валентина Гурова/Суспільне Миколаїв
Руслан Хода був мобілізований на початку АТО в 2014 році. Після служби — цивільне життя, до мобілізації в 2022 році.
"Мені досі не віриться, що це правда, навертаються сльози. Це важко. Його слова — каже, хто, як не я? Побачив на фейсбуці звістку і почав йому телефонувати, телефон не на звʼязку. Знайшов контакти тої людини, яка написала — побратим його Олексій, написав йому, зідзвонився, він сказав, так, підтвердив. Але, чесно кажучи, я досі це не можу прийняти", — розповів Микола, кум Руслана.
Прощання з Русланом Ходою 
Прощання з Русланом Ходою 
Прощання з Русланом Ходою 
Прощання з Русланом Ходою
У Руслана Ходи залишилась дружина, 13-річний син та дворічна донька.
"Любив дуже свою сімʼю. Михайлика свого любив. Мирочку не встиг так полюбити, його забрали. За Михайликом це все, у них така була любов, такий був звʼязок — це неймовірне щось", — сказала тітка загиблого.
