У квітні 2026 року Марія та Ілля Перевознюки з Миколаєва взяли в родину тримісячного хлопчика. На дитину подружжя чекало майже півтора року — документи для усиновлення підготували восени 2024-го. Хлопчика назвали Самуїлом, він став третьою дитиною в родині.
Про усиновлення дитини кореспондентам Суспільного розповіла родина Перевознюків.
Марія та Ілля ще до одруження вирішили: хочуть мати двох власних дітей і двох — усиновлених. У квітні взяли в родину тримісячного хлопчика.
«У нас двоє. Наш син Давід і донька Ребекка. Давіду буквально нещодавно виповнилось шість років, пару днів назад. Ребекка народилася вже під час війни. Ми подалися, насправді, всі документи були готові, і курси, коли ми вже встали на цей, як би, все очікування дитини, це була осінь 2024 року», — розповідає Марія.
Усиновили хлопчика весною 2026 року.
«Тобто ми чекали довго. Краще ця дитина буде в родині під час війни, ніж вона буде десь в лікарні або в інтернаті».
Марія, Ілля та Самуїл. Суспільне Миколаїв/Маріетта Мкртчян
Батьки кажуть, думали, що оформити усиновлення буде складно.
«Нам здавалося, що це буде прям війна: бюрократична, юридична. Але насправді вийшло не так, як ми очікували, в гарному сенсі. В принципі, зібрати документи — це не так складно. За пару тижнів, та навіть менше, це все можна зробити. Потім приходить служба і перевіряє стан твого житла», — кажуть усиновлювачі.
«Тут не стільки про ремонт і про умови, скільки про потрібну площу і базові речі. Умовно — ліжко окреме, робочий стіл і місце, де дитина може грати».
Самуїл у дитячому кріслі. Фото з архіву родини Перевознюків
Через півтора року очікування, каже Марія, повідомили, що для усиновлення є двомісячна дитина.
«Ми десь все-таки планували дитину роки два-три, а тут зовсім маленька дитинка. І ми такі: «Так, чи ми зможемо, чи готові?» Одяг, речі, памперси, тобто все це в голові почало крутитися», — каже жінка.
«Я приїхала додому до Іллі, кажу: «Ілля, є дитина, що робимо, беремо, не беремо, що далі?» І він каже: «Ну, так». Мені подзвонили, і через півгодини ми вже були у них в офісі і ознайомлювалися з інформацією про дитину».
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google 
Після першої зустрічі з майбутнім сином почали готувати власних дітей до нового члена сімʼї, каже Марія.
«Коли мені подзвонили, що вже є дитина, і ми з ним поїхали в лікарню, познайомились. Це було без дітей, але з того часу ми почали вже говорити дітям, що у вас скоро буде братик», — розповідає жінка.
«Відчули, що він наш. От це була любов з першого погляду. І дуже цікаво, що він дуже схожий на нашого сина старшого. От прямо дуже схожий. І ми такі: «Боже, так це ж маленький син наш, Давід».
Малюк Самуїл. Фото з архіву родини Перевознюків
Тримісячного хлопчика вирішили назвати Самуїлом, кажуть батьки.
«Якось, коли ми дізнались про його історію, ми зрозуміли, що велике щастя, що він вижив і що в нього все добре. І Самуїл — це ім’я, що означає почутий Богом. І для нас от він реально почутий Богом, бо в його історії це могло би бути по-іншому», — говорять усиновлювачі.
«А ми вже продовжили цю традицію і у нас вже там і Давід, і Ребека, це все біблійні імена, і Самуїл теж. Але з іншої сторони, і вони звучать досить сучасно, тобто ми його не так часто називаємо Самуїл, оскільки Сем, Семчик, тобто».
Марія з трьома дітьми. Фото з архіву родини Перевознюків
Перший час удома Самуїл був стривоженим і серйозним, боявся побутових звуків та голосного сміху, говорить Марія.
«Цікавий також був момент. От всі діти, зазвичай, коли їх привозять з пологового і купають, вони так дуже швидко звикають до ванночки, до води, починають там гратися, хлюпатися», — говорить жінка.
«Він в перші тижні, в тиждень точно, він просто якось так це було для нього дивно, бо контакт з водою в ванні таке враження, що був у перший раз, от в такому плані, і він не розумів, де він, що це, що за вода, і він так дуже з опаскою якось був у воді і такий весь в стресі».
Самуїл удома. Суспільне Миколаїв/Маріетта Мкртчян
Старші діти подружжя швидко звикли до нового брата і часто граються разом.
«Син, він якось, в принципі, до цього всього трошки простіше ставиться, а Ребекка, вона дуже чекала, дуже хотіла, і вона вже питала постійно про нього. І коли він з’явився, було пару днів, що діти такі: «Так, ще одна дитина», що я ділю увагу. І їм було трошки так незрозуміло, що відбувається, але що я зробила, я дозволила їм включатися в процеси. Тобто десь і погодувати, десь поміняти памперс, і покупати, вкладати спатки», — каже Марія.
За п’ять місяців удома хлопчик став дуже активним, каже Ілля.
«Взагалі він дуже багато посміхається, дуже позитивний, якщо він ситий, виспаний, то взагалі ідеальна дитина. Дуже активний, він ще не повзає, майже там погано сидить, але вже хоче ходити, тобто він хоче пропустити цей період повзання і вже йому треба ходити. І це теж такий певний, що його не так просто залишити просто десь на килимку, щоб він грався. Він не хоче сидіти, він хоче бути на ручках, ходити на ручках, щоб з ним хтось поруч завжди був».
Родинне фото Перевознюків. Фото з архіву родини Перевознюків
Пара каже, що хотіли подарувати хоча б одній дитині право на щасливе життя у сім’ї.
«Ми народили цю дитину досить давно, навіть не знаючи особисто її, не бачачи її, не тримаючи на руках. І коли він просто з’явився вже фізично в нашому житті, я думаю, що ми просто десь такі — «О, ну, нарешті»», — говорять усиновлювачі.
«Це завжди було в нашому серці, і так інколи Бог просто нам якось нагадував, що є дитина. В мене взагалі в 2023 році влітку стався такий момент. Я не можу його пояснити, але я якось прокинулася і відчула, що в мене в серці є ще одна дитина. Я пам’ятаю, що пару днів я просто плакала, бо це таке дивне було відчуття, що в мене наче з’явилася ще одна дитина, але я з нею ще не знайома. Таке враження, що вона десь у лікарні, що її від мене забрали».
Подружжя розповідає, що планує усиновити ще одну дитину, але пізніше, коли власні подорослішають.
